Наше дитинство, спогади, хвилювання, радість, веселощі …
Здавалося, що все на світі так просто, легко. Наша домівка, школа, друзі і ми не маємо хвилини вільної. Поки ми ще діти, не замислюємся ні над чим. Але час, як ми знаємо, невпинно лине, летить, як швидкий потяг. І ми не помічаємо - а вже дорослі. Відразу з’являються непередбачувані проблеми, питання, а все це змушує нервувати, непокоїтися. Часом, навіть буваєш неуважним, неврівноваженим, іноді злим. Та це нічого. Авжеж, усе це природньо, бо ми робимо крок у дорослий світ. Не помітно закінчується безтурботне, веселе, дитяче життя…і ми поступово розуміємо, що воно вже не повернеться ніколи… Але тобі хотілося б зупинити ті прекрасні хвилини щасливого дитинства і назавжди лишитися радісним, безтурботним дитям. Але, на жаль, сторінка цієї історії перегорнута. Та як би ми не кричали, не хотіли повернути ту мить, та наші слова вже беззвучні. Незабаром ми починаємо відчувати, що наше щастя ніколи не завітає до нас. Звикаєш до цієї думки і тоді перетворюєшся на людину, яка вже нічого не чекає від життя, розчаровується, думаючи, що щастя немає. Але в цю саму мить ми повинні вірити у своє тепле, радісне майбутнє, боротися за нього і тримати щастя на відстані не більше як на сантиметр. Звичайно, світ щастя у кожного свій. Хтось лише любить гроші, коштовні речі; хтось полюбляє бути вищим за всіх, інший чекає від життя трішки добра, тепла, поваги, любові, сімейного затишку. Та кожна людина - коваль свого щастя.
Це збірка легенд де кожна з яки існу є окремо, але можна виділити: Олелька - він блазень короля Данила, розумний, винахідливий, видатний комік витівки якого переказують легендами; Бузинова Пані - вона запам'яталася ти що творила добро, але її образили і вона стала злим духом, жорстоким, усім все псувола, у творі сказано що вона вбила хлапчика перетворивши його на петрушку. Там так багато легенд і героїв що виділити когось одного тяжко коли говриться узагалинаму. Там є легенди про: відьм, чортів, водяників, цеган, цілителв, чародіїв і ще багато кого. (У відповіді я виділила найбільш позитивного, на мою думку, та негативного героїв).
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
Відповідь:
Карпо і Лаврін — протилежності: один має батьківські карі гострі очі, другий схожий з виду на матір; один кремезний, другий — тендітний; один насуплений, сердитий, мовчазний, другий — веселий, привітний, балакучи.
Кайдаш — богобоязливий і чарколюбий, Кайдашиха — чваньковита, Мотря — сварлива. Мелашка: у ній — спочатку ліричний характер, але в ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.
Пояснення: