Скажи будь ласка, а це з якого твору? Я памятаю , що в минулому році також читала цей твір, але не памятаю назви!
Якби я мав крила
Іноді мені так хочеться мати крила, щоб полинути далеко, за хмари, подальше від турбот, від світу, від людей...Там, де буду тільки я і небо ... Де сонце ховається у море, де найтихіше місце на землі.. як написав Петренко " коли б мені крила , орлячі ті крила, я б землю покинув і на новосілля, орлом бистрокриллим у небо польнув, і в хмарах навіки од світу втонув.
1. Пригода в поїзді і на вокзалі. (Батьки Івана не могли прогодувати хлопця, а тому він змушений був їхати в місто, щоб там знайти якусь роботу. У поїзді Іван зчепився з панським синком і ледь не покалічив нахабу. На вокзалі він заступився за Міху Голого, який украв у торговця хлібину. Вдячний Міха став другом і порадником Івана. 2. Перша перемога у вуличному бою. (Оглядаючи місто, Іван побачив натовп людей. Виявилося, що тут проводяться вуличні бої. Іван переміг знаного бійця Велета й отримав цілу купу грошей.) 3. Знайомство з тренером Брякусом. (Відомий тренер Брякус запропонував Силі тренуватися в нього, а потім взяти участь у чемпіонаті Республіки з важкої атлетики.) 4. Сила силу ломить. (Іван Сила доволі легко переміг і став чемпіоном Республіки, чим викликав незадоволення поліційних чинів, адже його суперником був Магдебург, який замолоду працював у поліції.) 5. Сам пропадай, а товариша виручай. (Агент поліції Фікса виконував доручення уряду на вокзалі й заарештував Міху Голого, який хотів його обікрасти. Побачивши товариша у кайданках, Іван Сила, не розібравшись, ударив агента так, що той чотири дні пролежав у лікарні.) 6. Облудні звинувачення й арешт. (Тренер Брякус загинув в автокатастрофі, і поліція звинуватила в цьому Івана Силу, який теж був у машині. Івана заарештували, але змушені були відпустити під заставу у 50 тисяч, яку внесла хазяйка цирку мадам Бухенбах.) 7. Нова неволя. (Іван Сила змушений був відпрацювати ті гроші, що їх внесла пані Бухенбах у поліцію, і підписати кабальну угоду, щоб не потрапити у в’язницю.)
Джерело: http://dovidka.biz.ua/neymovirni-prigodi-ivana-sili-plan/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Голобородька Василь
(народився 1945 року)
Народився на Луганщинi. Пiсля закiнчення школи працював на шахтi. Навчався в
Киïвському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка, Донецькому
унiверситетi, звiдки був вiдрахований через заяву про впровадження
украïнськоï мови викладання. Працював на рiзних роботах.
Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили свiт збiрки "Летюче вiконце" (1970,
США), "Зелен день" (1988), "Iкар на метеликових крилах" (1990), "Калина об Рiздвi"
(1992), Збирає й професiйно вивчає украïнський фольклор. Утворах використовує
елементи народноï творчостi. Поезiя В. Голобородька фiлософiчна, у нiй
робиться спроба осмислення суперечливого i складного життя людини-сучасника.
Минуле сьогодення i майбутнє украïнського народу
в поезiï В. Голобородька "Ми йдемо"
Коли читаєш вiршi Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий
поетичний свiт. Вiн наповнений людьми i птахами, щирiстю i вiдвагою, болем i
добротою. Вiн казковий i реальний водночас. Але, чи то буде вiрш iнтимноï
лiрики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж,
- з кожноï поезiï дивиться на нас Украïна. Як же треба ïï
любити, як шанувати ïï народ, щоб ця любов i повага стали часточкою душi
кожного читача! Думаю, це те, що зветься дiйсним патрiотизмом.
Ним сповнена поезiя "Ми йдемо", яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем
вiдчуваєш себе гiдним нащадком величного i незламного украïнського народу. Ми
є, ми йдемо через вiки, через свiтову iсторiю важким i гордим шляхом! Цей
прадавнiй шлях об'єднав минуле, сьогодення i майбутнє, бо ми непорушнi у нашiй
вiдданiй любовi до рiдноï землi.
Нам є чим пишатися! Бо Украïна
- це i чудова природа "вiд степiв до гiр, вiд лiсiв до морiв", i багате iсторичне
минуле ("Звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи"), i "багатолюднi мiста", i
"тихомрiйнi села", i "золотоверхi церкви". Все це
- "вiковiчна земля" наших прадiдiв, що "нас послали у путь", тобто заповiли нам
любити i берегти Украïну, як любили i берегли ïï вони.
"Ми гордо йдемо шляхами Украïни", з почуттям власноï гiдностi проходячи
повз друзiв i повз ворогiв. Не можна жодними пiдступними способами нас зупинити:
"марна ваша справа
- ми йдемо", не вдаючись до "пояснень причин, що привели нас у рух". Та й чи
потрiбнi якiсь докази? "Ми чинимо волю наших прадiдiв", а це
- святий обов'язок кожного поколiння. Може, саме через це нацiя наша
- незламна i осяяна оптимiзмом:
Ми йдемо по Украïнi,
пов'язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть сяє в наших очах.