Прикрасилася,оздобилася,вирядилася,пiдправила,вбралася
Жила собі коза, а її ніхто не любив. Ось одного дня ця коза вибігла із загону і навтьоки. Біжала біжала і бачить її Ніколай Петрович Воронін і забрав її. І назвав козу Манька, але Ніколай Петрович дуже любив її і не захотів щоб вона спала у загоні і поклав її спати разом із сином Костею Вороніним. Він збагнув його син не помітить Маньку а, зранку забере її. Але Кості закортіло до туалету і він прокинувся і як побачив цю козу так і... Ось він поговорив з батьком і він зрозумів його і вибачився і жили вони довго та щасливо. Через рік коза Манька окозилась і народила ще 1 козочку Марійку це назвав Костя!!! КІНЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЦЬ!
Я дуже люблю мандрувати. І одного разу з бабусею ми поїхали в турне по Європі. Наше турне розпочалося з такого чудового міста, як Варшава. В варшаві ми ходили в королівський палац та в парк. Варшава-це дуже гарне місто, яке я спробував пізнати за два дні. Наступне місто в яке ми поїхали - Берлін. В Берліні я з бабусю відвідав музей воскових фігур "мадам Тюссо" , побував біля відомих Бранденбурзьких воріт. Останне місто яке ми відвідали -Париж. Париж- це чудове місто, це місто-кохання. В Парижі я побував на всевідомій Ейфелевій вежі і побачив весь Париж зверху. В Парижі я також завітав до Лувру, де побачив дуже відому картину "Джаконду". На цьому наше турне закінчилось і ми повернулися додому. Я був дуже задоволений цією подорожжю.
Так треба було?
ВОРОНИ́Й<span>а́, е́. Чорний із синюватим полиском (про масть
коня). Ведуть коня вороного, Розбиті копита… А на йому сіделечко Хустиною
вкрите Кінь чорної масті. Копитами вдарте, вороні, — У степу ми з
вами не одні (Воронько, Три покоління, </span>Вороний, а, е.<span>1) Вороной. Стояв кінь вороний у наряді. Мет. 98.</span><span>2) Чорный. Посередині колодязь, а там вода аж ворона. Вороненький.</span><span>ворони́й —</span><span>1) (пестливе — вороне́нький) чорний із синюватим полиском
(про масть коня); також кінь такої масті (його ще називають воронце́м,
воронько́м); уживається як постійний народнопоетичний епітет до слова кінь.
Козак виїжджає; Лід ним коник вороненький Насилу ступає (Т. Шевченко); Ведуть
коня вороного, розбиті копита (Т. Шевченко); Купи собі, сину, коня
вороного, Постав у станочок, говори до нього (пісня); Копитами вдарте,
вороні, — У степу ми з вами не одні </span><span>2) во́рон-кінь = во́рон-ко́ник = во́рон-кониче́нько —
народнопоетичні назви вороного коня; у піснях і поезії назва часто
розчленовується. Ступай, коню, ступай, ворон, З гори кам’яної До тієї
дівчиноньки, Що чорнії брови (пісня); У ніженьках, на припоні,
Ворон-коник плаче ; Іде сходом козаченько, Лід ним
ворон-кониченько… </span>