<span>Від добра ніхто не тікає.
</span>Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить.
За деякої страви ляжеш вздовж лави.
Їв би очима, та душа не приймає.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Коли зорієш мілко, посієш рідко, то й уродить дідько.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
Коли б ковбасі крила, то б кращої птиці на світі не було.
Рада б зірка зійти – чорна хмара заступає.
Кому — як мара, йому – як зоря.
Аби хліб, а зуби знайдуться.
Апетит з їдою прибуває.
Баба з воза – кобилі легше.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Без вірного друга – велика туга.
Без труда нема плода.
Біда біду тягне.
Біда помучить і мудрості научить.
Боятися вовка – в ліс не ходити.
Велике дерево поволі росте.
Вкрадеш голку, а потім корову.
Вовка ноги годують.
Всякому овочу свій час.
В умілого й долото рибу ловить.
Година вранці варта двох увечері.
Двоє третього не чекають.
Де відвага, там і щастя.
Десять разів відміряй, а раз відріж.
Дома й стіни помагають.
Заварив кашу, так і їж.
За все береться, та не все вдається.
З ким поведешся, того й наберешся.
Зробив наспіх, як насміх.
Київ не одразу збудовано.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Любиш кататись, люби й санчата возить.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.
Менше говори — більше почуєш.
На двох стільцях не всидиш.
На тобі, небоже, що мені негоже.
Не кажи гоп, поки не перескочиш.
Не так сталося, як гадалося.
Ні в тин, ні в ворота.
Ні кує, ні меле.
Одна бджола мало меду носить.
Перемелеться лихо – добро буде.
Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Старий кінь борозни не зіпсує.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
Чужа душа – темний ліс.
Щедрий на батьківські гроші.
Язик до Київа доведе.
<span>Як дбаєш, так і маєш.</span><span>
</span>
1.Квітка (яка?) червона. Писати (що?) твір. У небі (якому?) блакитному. Писав (на чому?) на папері. на полях (яких?) квітучих. Пише (чим?) ручкою. Працював (де?) в магазині. Працювала (коли?) ввечері. Працювали (як?) згруповано.
2. Квітка червона розцвіла при дорозі.
<span>Телепередача Дмитра Комарова " Світ навиворіт" -- це нова інформаційна програма про подорожі до різних країн світу. Автор і ведучий , журналіст і фотограф Дмитро Комаров, удвох з оператором подорожує по країнах світу. В телепередачі висвітлюється інформація, яка завжди залишалась за кадром. Знято і показано по телебаченню цикл програм про Африку, Вєтнам і Індію з іншого ракурсу, якого ніколи ніхто не бачив. Комаров розповідає про життя, культуру, звичаї і незвичайні професії людей. Це життя без прикрас з усіма за і проти. Найбільше мені сродобався випуск програми про підйом на гору Кіліманджаро. Мене вразив стійкий командний дух людей, що долаючи труднощі йшли до мети. "Світ навиворіт" -- телепередача пізнавальна, їй немає аналогів, на мою думку вона краща. З великим нетерпінням я чекаю нових випусків програми.</span>
Парта,щоденник,ручка,олівець,портфель,гумка,зошити,книги,пенал,крейда
Мова народу — найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається.
Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній — засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село чи місто, про весь свій край. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози.
Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.
Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів.
Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів.
Отже., мова — це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу.