Восени зовсім не хочеться дощу, тому що й так стає прохолодно, часто
дме вітер, погода похмура й непривітна. Осінній дощ сумний та холодний.
Його краплі швидко збігають по листям дерев, а далі листя саме з жалем
падає додолу.
Осінній дощ показує нам, що літо закінчилося, а природа
готується до зимового сну. За стіною дощу десь угорі ховається чисте
небо й сонечко, якого так не вистачає в холодну пору року! Але у
природи немає поганої погоди, та навіть дощ залишає по собі одну
приємну річ – свіже повітря. Після дощу восени так легко дихається!
В мене е собака Вулкан.
Хлопчик подарував мені собаку, яку я назвала Ася.
1 колонка: неначебто вже ніч; проте мовчу; якби не тин.
2 колонка: дарма, що не козак; сміх та й тільки;ото ж усе зваж; тим часом, як усі мовчали; хоч би хто один; все ж прийду; отож бо не будьмо злі; коли б сидів тут; та ж згодиться; тому що важливе; то ж будь розумним.
3 колонка: тож-то й думав він; тим-то й часу нема; тільки-но приніс; якби-то сам; ніби-то якийсь палац; тому-тоі звернувся до них.
У дитинстві я любила слухати спогади мого дідуся про війну. І війна уявлялася мені зовсім не страшною і, може, навіть по-своєму романтичною. Дід любив згадувати своїх фронтових друзів, перемоги в боях (про відступи говорити не любив) і часто (за моїм проханням) розповідав про те, як наші війська увійшли до Берліна і які почуття охопили його в той незабутній ранок 9 Травня, коли він довідався, що настав День перемоги.
<span> Подорослішавши, я зрозуміла, що багато про що дідусь умовчав. Умовчав про страх, про голод, про біль, про розпач і про річки крові, що заполонили в ті роки півсвіту. Не розповів він мені про табори військовополонених, про жорстокість німецьких солдатів, про катування, про страти. Я довідалася про все </span>
<span> з фільмів, із підручників з історії, з творів письменників, що пройшли війну... Довідалася, щоб ніколи не забути. Такі речі врізаються в пам'ять назавжди. Я вважаю, що ніхто не повинен забувати про ту війну і про те, якою ціною далася нам перемога. Кожен зобов'язаний пам'ятати, що зараз він живе завдяки тим, хто загинув у той страшний час. У багатьох з них були діти, і вони залишилися сиротами, багато хто просто нічого не встиг зробити в житті — пішли на війну просто зі шкільної лави. А багато хто дотепер лежить десь у лісі непохованими... Забути про це — все одно, що вчинити злочин. </span>
Полеглим воїнам споруджують пам'ятники, про їхні подвиги пишуть книги, про війну виходять цикли передач.
<span> Чи досить цього? Думаю, що ні. І хочу прожити своє життя гідно, тому що воно занадто дорого комусь обійшлося.
</span>