<span>Казка про весну (твір-розповідь) Цього року зима видалася морозною й сніжною. Настав березень, але зима ще нотувала віхолами. Здавалося, що холоди ніколи не покинуть наш край, та одногодня раптом потеплішало. Ріка зламала кригу, наступного дня вода очистилася під льоду, і на легкому човні без весел і вітрил припливла в наш край Весна. Місяць Квітень кинувся їй назустріч і став вибачатися, що погано підготувався до її приходу: розтопив не всі кучугури снігу, позаливав низини водою, не підстелив під ноги зелені килими. На ті слова Весна тільки посміхнулася, зійшла на землю, махнула рукавами своєї чудової сукні, і сталося диво. Над землею розлилося тепло, на вільних від снігу галявинах з’явилися перші квіти, а береза від радості заплакала солодкими сльозами.<span>
</span></span>
Зробивши діло, гуляй сміло.
Не кайся, рано вставши, молодим оженившись.
Дівчата бігли не чуючи ніг.
Стоячи разом біля колодязя, і відро з відром зіткнеться!
Не знаючи броду,не лізь у воду.
Сидів я якось над книгою і підлетіла до мене муха.
Осінь в цьому році дуже золота.
Плугатарі з плугами йдуть.
Котик-муркотик купив собі кожух.
Дороге життя в людини.
Мы с подругой договорились встретиться возле школы. Когда я пришла я не обнаружила её там. Я долго ждала,затем пошла к ней,там тоже не было ее. Думала вдруг пришла ко мне. Но у меня ее тоже не было. Я вернулась к школе и стала ждать. В итоге она пришла. И объяснила,что сначала она пришла ко мне, но там меня не было,затем пришла к себе где не обнаружила меня. А когда вернулась к школе там стояла я. Озябшая. Затем мы с ней вместе зашли в ближайшее кафе и выпили горячего чая.
Можна.
Ним буде той,який має власну думку,любить свій гарод і турбується про його добробут,а не про свою кишеню.