перепустка в інстетут,вимкнене світло,перегорнута сторінка,звернення з проханням,співпадання думок,розмовляти українською,абсолютно всі,у будь-який час але я не впевнена
<span>Актуальність проблеми толерантності пов'язана з тим, що сьогодні на</span>
<span>перший план висуваються цінності і принципи, необхідні для загального</span>
<span>виживання і вільного розвитку (етику і стратегію ненасильства, ідею</span>
<span>терпимості до чужих і чужим позицій, цінностей, культур, ідею діалогу і</span>
<span>взаєморозуміння, пошуку взаємоприйнятних компромісів тощо.).</span>
<span>«Толерантність - це те, що робить можливим досягнення миру і веде</span>
<span>від культури війни до культури миру», - так говориться в Декларації принципів</span>
<span>толерантності, прийнятої генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році.</span>
<span>Толерантність - це миролюбність, толерантність до етнічним, релігійним,</span>
<span>політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання</span>
<span>можливості рівноправного існування «іншого»</span>
<span>Толерантність - це людська чеснота: мистецтво жити в світі</span>
<span>різних людей і ідей, здатність мати права і свободи, при цьому, не</span>
<span>порушуючи прав і свобод інших людей. У той же час, толерантність - це не</span>
<span>поступка, поблажливість чи потурання, а активна життєва позиція</span>
<span>основі визнання іншого.</span>
[зас'аяла] звукова модель ось
Це була осінь,ранок. Моя мама пішла в університет, вона була лише на першому курсі. Коли вона зайшла в аудиторію, то побачила нового студента. Мама одразу з ним привіталась. Новий учень також з нею привітався, й дуже щиро посміхнувся. Мама підсіла до своєї подруги, і спитала про нового учня. Подруга розказала, що він перший день у цьому університеті і його звати .... .
Коли все закінчилось, то ..... підійшов до моєї мами й привітався знову, і спитав, чи може він її провести. Мама відповіла- так. Він почав розказувати про себе, мама також. Молодий чоловік почав дарувати мамі подарунки, квіти та весь час проводити її до дому. І якось він їй сказав, те що вона йому подобається, і мама також відповіла взаємністю.
Коли вони закінчили університет, то вони одружилися. З"явився\лась в них хлопчик\дівчинка, тобто я. Це історія моїх батьків.
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.