На життєвому шляху трапляються різні випробування. Є проблеми, які вирішити просто, але буває й так, що не людина долає перешкоду, а перешкода нищить людину. Тому мені здається, що не кожен може стати кращим після сутички з труднощами.Неможливо жити так, щоб ніякі проблеми не виникали перед вами. І шлях кожного — це їх послідовне вирішення.Нерідко трапляється, що людина падає духом і проблема здається їй нездоланною фортецею. На жаль, не завжди поруч може опинитися хтось, здатний підтримати, допомогти.Яскравим прикладом цього є Чіпка головний герой роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», що під тягарем проблем і невдач зійшов на криву стежку й став пропащою силою. Вирісши в злиднях, в атмосфері ворожості, згодом він мав проблеми з власного землею та панством, що підірвало віру в добро й справедливість. Так у його душі закипіла ненависть до всіх людей. Своє горе Чіпка заливав горілкою, почав грабувати, урешті-решт став на шлях убивства. Він намагався подолати перешкоди, але вони, на жаль, здолали його.А скільки юнаків і дівчат нині знаходяться у виправних колоніях за злочини, які вони скоїли в безвихідних, як їм здавалося, ситуаціях. Щодня в новинах ми чуємо якусь історію про загублену долю. А нещодавно в сусідньому зі мною будинку 20-річний юнак через нещасливе кохання заподіяв собі смерть. Безперечно, це слабкодухість. Але як їй запобігти?<span>Підсумовуючи, мушу сказати, що життя дуже непередбачуване. Коли виникає проблема, не кожна людина має силу волі здолати її, і, як не прикро це констатувати, потрапляючи в безвихідь, слабкодухі опускаються на дно життя або зводять із ним рахунки.</span>
На мою думку, Батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.
По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям. Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.
Сім’я — це найближчі та найулюбленіші люди, це наш будинок, де нас завжди чекають з нетерпінням.
Сім’я відіграє в житті кожної людини, на мою думку, найважливішу роль. З самого народження нас оточують найрідніші люди — мама й тато. Вони нас вчать всьому: ходити, говорити, думати. Вони годують нас, одягають, піклуються про наше здоров’я. Вчать бути добрими, чемними, виховують нас.
У родині мають бути довірчі відносини. При цьому всі один одного люблять, поважають, розуміють і завжди готові допомогти, що б не сталося. Але, на жаль, не всі сім’ї такі. У деяких сім’ях найближчим людям не вдається знайти спільну мову, вони постійно ображають один одного, лаються. Іноді трапляється, що і б’ються. А ще бувають сім’ї, в яких панують байдужість і нерозуміння. Ніхто не цікавиться проблемами або справами своїх близьких, живуть як чужі люди.
Я вважаю, що всі люди мріють про щасливу родину. Але для цього кожен з її членів повинен докласти багато зусиль. В першу чергу, потрібно поважати один одного та вміти слухати. Адже без взаєморозуміння ніколи не буде добрих відносин. Ніколи не можна сприймати один одного в сім’ї як належне. Адже часто бувають сварки й конфлікти, коли ми робимо рідним боляче, ображаємо їх. При цьому не поспішаємо просити вибачення. Сподіваємося на те, що рідні все зрозуміють. Так не повинно бути! У сім’ї теж ніколи не можна забувати про ввічливість. Треба намагатися завжди бути добрими й ніжними зі своїми близькими.
Наша планета Земля єдина у сонячній системі, на якій існує життя.
Моряк з радістю закричав:" Земля! Земля!"
"Піду я землю орати",- сказав батько.
1.Коли ми йшли, ледве виднілось.
2.Я писав доки не скінчилось чорнило.
3.Тільки світало, коли я йшла по гриби.
4.Ледве світив місяць у осінню пору.
5.Як тільки засвітило сонце я пішла(пішов) у сад.
6.Тільки пішов сніг, ми вийшли на вулицю милуватися красою зими.
7.Ледве темніло на вулиці, коли вже з'явився молодий місяць.
8.Я починаю писати вправи лише тоді, коли прочитаю матеріал у кижці.