<em><span>За Володимира і за його сина Ярослава держава Київська була найсильніша й найелавніша.<em><span>Летіла зозуля з поля на долину, та й сіла кувати на мою калину.</span></em></span></em>
<em><span><em><span><em><span>Життя не має ціни, але воля дорожча за життя.<em><span>Труднощі мучать, зате розуму учать.</span></em></span></em></span></em></span></em>
<em><span><em><span><em><span><em><span><em><span>Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови.</span></em></span></em></span></em></span></em></span></em>
Спонукальні слова-речення виражають спонукання: наказ, заклик, прохання
тощо, одночасно вказуючи на емоційну реакцію мовця в певній ситуації. Функцію
таких речень виконують вигуки і близькі до них слова, зокрема геть, годі, гайда, гей,
марш, стоп, ура. караул, точка, шабаш, гвалт, цить, ну, ша, доволі та ін., наприклад:
Пані Наталя перша скочила з місця. — Гет ь! — скрикнула вона тонко й пронизувано. -
Геть!.. Вона ще дітей м ені поріже!.. Жени ї ї геть!.. (М. Коцюбинський); —Г оді! годі!
- кричав, переводячи духа, господар. — Музико! годі, перестань! (Панас Мирний); -
Отамане! — «Тут». — Гайда! (Б. Грінченко); — Матросе, Матросе, дивися! — «Цить»,
- відповів безгучним шепотом Матрос (І. Микитенко).
Своєрідними спонукальними словами-реченнями є звертання до свійських
тварин, наприклад: У дядька одна надія на коней: — Но, клят і! (Петро Панч); щ Тпру!
Д е ж це ми? (С. Скляренко); — В йо! — спокійно гукнув на коня! (М. Стельмах).
Головне у житті - не падати духом, коли тобі важко.
Возвышать,возвеличевать,восхищатся красотой