<span>Дмитра Бортнянського називають українським Моцартом, бо він у світовій музичній культурі є яскравою зіркою.
</span><span>Спадщина композитора Дмитра Степановича Бортнянського дуже багата й різноманітна за жанрами: концертні увертюри, сонати, шість опер, камерні ансамблі, хорові культові твори, романси, п'єси для фортепіано і музика для військових оркестрів. Мотиви українських народних пісень нерідко звучать в усьому цьому розмаїтті-тому він ще й людина-оркестр.</span>
У Качанівці<span>Відомий історик Дмитро Яворницький лишив спогади про свої зустрічі з Василем Тарновським. Зацікавлення Дмитра Івановича козацьким минулим України в ту пору тільки починалося.Знайомство відбулося в Петербурзі. Подружжя Тарновських запросило історика погостювати в Качанівці.І от коляска, підібравши Яворницького на станції, везе його чудовою алеєю, зобабіч обсадженою стрункими деревами. Попереду виростає гарна кам’яна церква. Візник пояснив, що від церкви розходяться чотири алеї. Довжина кожної – три версти, на кожній посаджено різне дерево: дуб, граб, ясень, кучерявий клен, а церква стоїть якраз у середині. За церквою височів розкішний палац, перед яким на підставках стояло кілька великих гармат часів гетьмана Хмельницького.Потрапивши до палацу, Дмитро Іванович був вражений ще більше. Його очам відкрилася величезна портретна галерея. На стінах висіли зображення гетьманів, полковників, осавулів. Живописні полотна передавали сюжети з козацького життя. У шафах, що стояли під стінами, зберігались дорогі шаблі, булави, перначі та інші атрибути козацького спорядження.<span>Гостеві показали спеціальну книгу із записами почесних гостей Качанівки. Тут побували Глінка, Гоголь, Рєпін. Розповіли, що саме тут Глінка створив і навіть уперше поставив свою оперу «Руслан і Людмила», що саме тут Рєпін написав прекрасний портрет господаря у гетьманських шатах.</span>Вразив Дмитра Івановича і парк. Усі доріжки були вирівняні, посипані піском, по обох боках обсаджені низькорослими декоративними рослинами. Розкішні троянди в одну лінію були посаджені перед палацом, навпроти вікон і дверей, що виходили в парк. Опріч троянд тут було багато інших квітів: білих, синіх, блакитних, жовтих, жовтогарячих та червоних. Квіти було посаджено у круглих і чотирикутних вазонах та просто на грядках.На перехресті прямолінійних алей з боковими доріжками було встановлено мармурові або металеві статуї українських визначних осіб: письменників, учених, художників. Подекуди височіли колони, а на них погруддя видатних людей, дорогі вазони із всіляких кольорів квітами.Тут з гордістю показували павільйон Глінки, де відпочивав і працював великий композитор, дуб Миколи Гоголя і Шевченків дуб. Під яких поет любив відпочивати, коли приїздив до садиби.В Качанів ці все дихало українським духом. Не випадково її називали вирієм, куди зліталося українське учене на художнє «птаство».<span>Меценат Тарновський охоче дав Яворницькому гроші на видання його книжки про Запорожжя. Сам він запалився ідеєю поїхати на пороги Дніпра на місця Запорозьких Січей.</span></span>
1. Похід в ліс по гриби.
2. Зустріч з качечкою.
3. Качечка-гарна дівчина.
4. Повернення до клину.
У поемі Л.Українки Бернольд-«Лихий такий, крий боже», гордий, завзятий, упертий, бездушний, лякливий, не сприймає революційних пісень і зневажливо ставиться до простого люду.Такою мовою Леся Українка характеризує Бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.Поет же, що "мав талант до віршів не позичений, а власний". Він був звичайною людиною, але його пісня "розходилась по світу стоголосою луною". До його слова прислухається молодь, бо воно давало пораду.Головне для поета — бути незалежним та поважати волю інших. Поет знав про силу поетичного Слова, яке було цінніше від усілякого багатства.Золоті надіть кайдани!Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова».
<span>Твір Лесі Українки «Давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — Поетом і лицарем Бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. Напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… Але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.</span>
,