1.Арфа,бандура,гітара,ліра,рояль,сопілка,трембіта.
2.Київ,Львів,Тернопіль,Ужгород,Харків,<span>Хмельницький, Яльта.</span>
Калина - символ України. Як багато пишуть поети про цей символ. Навесні і восени калина завсім різна.На весні вона цвіте, а восени красується своїми червоними плодами. Цвіте калина білими суцвіттями. Милує око той білий цвіт такою вже ніжною вона стає, як тая дівчина молодая. За літо вона росте і вже восени стає червоною, як той мак у полі . Тендітна і ніжна дівчина стає господарською жіночкою. Так і калина свій ніжний білий цвіт змінює на червоний. Восени калина чекає своєї пори коли нею похарчуються птахи, так калина приймає участь и в ланцюжку живлення у природі. Ягідки калини кислі на смак, для людини вона частіше всього постає як ліки. Можемо зробити висновок що не дарма поети так гарно і ніжно описують калину адже вона за усі пори року гарненька.
1) (розповідне, неокличне, складне, 1-двоскладне, безсполучникове, 2 -двоскладне, ускл. дієприслівниковим зворотом.) Присудок - порскають, підмет - острівки. Присудок - горять, підмет - селища.
2) (розповідне, неокличне, складнопідрядне з підрядним умови, 1 -двоскладне, 2 - двоскладне, неускладнене.) Присудок - відлітають, підмет - журавлі. Присудок - запізниться, підмет - зима.
3) (розповідне, неокличне, складносурядне, 1- двоскладне, 2 - двоскладне, неускладнене.) Присудок - затягне, підмет - хмара. Присудок - сховається, підмет - сонце.
4) (розповідне, неокличне, просте, двоскладне, неускладнене) Присудок - нагадували, підмет - береги.
5) (розповідне, неокличне, складне з різними видами зв'язку: ССР і СПР з підрядним міри і ступеня, ускладнене вставним словом) Присудок - лоскочуть, підмети - сонце, повітря. Присудок - виглядає, підмет - зелень гілок. Присудок - стоїть, підмет - весна.
Зимовий ліс схожий на зачаровану країну Снігової королеви. Тут царює тиша. Пухнастий білосніжний килим вистеляє землю. Він також накинутий на гілки дерев, як шуби.
Здається, ніби дерева в зимовому лісі одягли казкове вбрання. Все навколо прикрашене сліпучим снігом, прозорим льодом та сріблястою памороззю. Ліс – неначе скарбниця тендітних зимових коштовностей.
Тільки гілки замерзлих дерев іноді риплять та тріщать від морозу. Та скрипіння снігу під ногами порушує тишу під час прогулянки зимовим лісом. Але взагалі взимку тут важко прходити. Можна провалитися в замет по коліна, а бува, що й по пояс.
Коли йдеш зимовим лісом, здається, що в ньому немає жодної живої душі. Нібито всі птахи, звірі й комахи покинули цю місцевість в пошуках тепла або залягли в сплячку. Навіть ворони подалися до міста, годуватися біля людей. Але цієї ж миті заєць-біляк, невидимий на снігу, спостерігає за мандрівниками. Життя в зимовому лісі затихає, але нe зупиняється.
<span>Догорає літній день. Сонце повільно хилиться до обрію. Воно вже не таке палюче й сліпуче, як удень, а м'яко пригріває теплими вечірніми променями.Диск сонця набуває яскраво-помаранчевого кольору і стає тим більший, чим ближче спускається до землі.Коли сонце торкається нижнім краєм горизонту, спадають вечірні сутінки. Якщо на небі багато хмарин, вони розцвічуються усіма фарбами заходу - від яскраво-жовтої до приглушено фіолетовою.Велике помаранчеве сонце прощально палає, повільно зникаючи з виду.Земля занурюється в сутінки.</span>