На зорі свого життя людина постає перед питанням: який шлях обрати? Бог дає кожній людині право вибору, а вона вже має визначитися, що їй потрібно в цьому житті, ким вона хоче бути, як вона планує себе реалізувати. Іноді людина з самого дитинства знає, чого вона прагне. Та й дорослі, правду кажучи, частенько полюбляють запитувати у дітлахів про те, ким ті хочуть стати в майбутньому, і щиро посміхаються, почувши наївні побажання щодо професії видатної акторки, талановитого співака чи космонавта. Звісно, все це лишається у безхмарному дитинстві, спогади з якого протягом усього життя тішитимуть, зігріватимуть душу людини. Але буває й так, що хтось увесь час шукає себе і ніяк не може знайти...
Ще видатний англійський письменник Оскар Уайльд говорив: "Ціль людського життя — самовираження. Проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо". Справді, людина має використати всі свої можливості, якомога краще показати себе. Але досить часто можна почути міркування з приводу того, що талант дається далеко не кожному. Це хибна думка. Так не буває і не може бути. Є лише ледачі та слабодухі люди, які просто не хочуть працювати над собою, бо не бачать перспективи у цьому. Вони лише існують... Коли дитина народжується, Бог дарує їй якісь здібності, хист до чогось. З часом вона обере те, що їй до душі. Звичайно ж, якщо маєш велике бажання, можна розвинути цей талант, удосконалити його, бо сенс життя — це творчість.
Особисто я вважаю, що обрана людиною професія насамперед має давати задоволення їй самій та бути корисною для оточуючих. Улюблена, омріяна професія — це запорука успішного й щасливого життя будь-якої без винятку людини. Щодо мене, то я вже визначилася стосовно своєї майбутньої професії. Щиро кажучи, понад усе мені б хотілося бути дизайнером інтер'єру. Я дуже люблю малювати, і можу сказати, що це в мене досить непогано виходить. Та й батьки підтримують і поважають моє рішення. Це так важливо, коли рідні люди розуміють та підтримують тебе. І я сподіваюся, що ця професія допоможе мені самореалізуватися в житті...
Головне, все треба робити впевнено і знати, що тобі потрібно в житті. Хочеться пригадати вислів Генріха Давида Торо: "Якщо людина наполегливо прямує до своєї мрії і намагається жити таким життям, яке вона собі уявила, успіх прийде до неї в звичайний час і зовсім неочікувано".
Варто пам'ятати про те, що можна обирати будь-яку професію, але завжди перш за все треба залишатися людиною. Можна бути ким завгодно: вчителем, лікарем, співаком, актором чи інженером. Необхідно лише пам'ятати про моральні цінності...
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.