Потому что знает что у его матери недостаточно денег
«Капитанская дочка».
Глава «Вожатый» очень важна для понимания всего романа «Капитанская дочка». Здесь Гринёв впервые видит Пугачёва, правда, пока не подозревая, кто он такой. Эта встреча во многом изменила жизнь Петра Андреевича. Обратимся к событиям второй главы романа.
Гринёв и Савельич едут в Белогорскую крепость. Начинается буран. Герои в опасности: непогода застала их в степи, дороги они не знают, а значит, рискуют заблудиться и даже погибнуть.
На помощь неожиданно приходит неизвестный мужик, который указывает путь. Приглядевшись к своему спасителю на постоялом дворе, Гринёв отмечает в его поведении некоторую странность: речь его изобилует народными поговорками, с мужиками он говорит загадками.
По пути на постоялый двор Пётр видит сон, значение которого понял только спустя время. Ему снится больной отец, образ которого вдруг меняется на чернобородого страшного мужика, в портрете которого угадываются черты нового знакомого.
Пугачёв стал для Гринёва вожатым. Он не только указал главному герою дорогу к постоялому двору, но и помог ему разобраться в жизни, научиться вести себя в соответствии с законами чести. Это видно из последующих событий романа.
Пётр – офицер
Кохати вміє не кожен. Ми можемо ненавидіти, можемо захоплюватися, поважати, але всі знають, що найвище почуття у світі - це кохання. Роемо і Джульєтта справді кохали одне одного і їхньому щастю не було меж. Та жорсткий світ вирішив знищити їхнє щастя. Вони втратили своє почуття аж до останнього подиху. Невже, загинувши вони програли? Зовсім ні, сила їхніх почутів не згасала, а навпаки стала ще сильнішою, стала символом і примиренням для всіх. Світ жорстокий, та в деякій мірі є царством зла. Хіба могли закохані не зутріти тут опору? Кажуть, що кохання приходить з небес, а неземне ніколи не вписується в рамки світу. Той, хто оспівує кохання розкриває його таємницю: саме такі світлі почуття роблять людей кращими, вчать прощати, вчать вірності та жертовності. Як же сильно треба коати одне одного, щоб не задумуючись позбавити себе життя. Вони обидва знали, що життя в самотності гірше за смерть, тому й кохали по-справжньому, кохали до божевілля. Історія Ромео і Джульєтти є вічною, бо в ній оспіване найбільш вічне та найбільш божественне почуття - кохання. Я захоплюсь цим твором і перечитуватиму його не раз. Навіть якщо усе завешилось трагічно, але кохання не загинуло. Це головне.
Если вы имеете ввиду автора,то Н.В.Гоголь.