Маму крепко поцелую,
Обниму ее, родную.
Очень я люблю ее,
<span>Мама - солнышко мое!
</span>Сколько песенок y птицы!
Сколько листьев на ветвях!
Только солнце - одно на свете.
<span>Только мама - одна на свете.
</span>
Мы посадим мамочку
В маленькую баночку.
Будем мамочку любить,
<span>Будем в баночке носить!
</span>
Мамины реснички
Пархают словно птички,
Пархают пархают,
<span>Но никуда не улетают! </span>
<span>Еще в прошлом веке хорошо чувствовалось происхождение слова «пожалуйста» от слова «пожалуй» , т. е. «подай» , – оборот, который всегда «стоял по просительной части» . Слово «пожалуйста» образовалось очень давно, но в законченном, современном виде пришло в литературную речь уже после Пушкина. С глубокой древности пользовались наши предки исконной формой повелительного наклонения «пожаловать» . Глагол «пожаловать» имел несколько значений: пожалеть, помиловать, простить, почтить, и понятен был только «с голоса» , т. е. в устной речи. В 18 веке «пожалуй» стало употребляться и как вводное слово со значением неуверенности, так что выражение вежливой формы должно было изменяться. Сегодня слово «пожалуйста» можно перевести на современный язык как «будь милостив» , «будь добр» .
</span>«Пожалуйста» образовано от слова «пожалуй» с помощью усиливающей частицы «-ста» . (ср. слово стать и устаревшие ныне спасибоста, здоровоста) Исходное пожалуй появилось, очевидно, из пожалую "отблагодарю", формы 1 лица ед. ч. от пожаловать.
Ну, а «пожалуй» , в свою очередь, является сокращением от «пожалую» , по аналогии с упомянутым ранее «благодарствуй» . Древнерусское «жаловати» означало «любить» , буквально «дарить что-либо из любви без правового основания» . Очевидно, что «пожалую» и более позднее «пожалуйста» означали «дарю, потому что люблю» .
<span>Конечно, частица «пожалуйста» далеко не всегда употребляется в качестве ответа на благодарность, и в таком случае «пожалуй» в его корне – глагол повелительного наклонения, то есть подразумевает «подари, если любишь». </span>
Поэзия.. по моему это означает что их жизнь веселая и одновременно бедная.. ведь в поэзия может быть веселой а так же и грустной.. сатиричной эти строки показываю контраст жизни крестьян. ВСЕЛЬЕ И БЕДНОСТЬ
Вот гуляла я с подругами и жрала ватрухи. а подруги толстые и похудеть им не просто и ех.
Ответ:
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.