Можна написати про фортецю Кодак або про Золочів
Україна... Це слово, доторкаючись до найніжніших струн душі, викликає в моєму серці лише найприємніші, найяскравіші емоції. Адже саме тут я зростав, промовив своє перше слово. Україна - це не просто земля, це не просто терени. Тут починаються невеличкі джерела, які згодом перетворюються на повноводні річки.
Українська пісня супроводжує мене впродовж усього життя. Сизими ночами моя матуся співала колискові. Ні одне свято не обходить без неї. Волелюбний український народ створював пісні навіть у найважчі часи й періоди.
Споконвічні традиції й культура зберігають саме той вогник, те сердечко України. Чудова природа милує очі багатьох людей. Від зелених Карпатських гір до широких золотих степів чується українське слово, яке визнане одним із наймилозвучніших у цілому світі!
Усе це - моя Україна. Це я.
Всякий свого щастя коваль
Не родися красна, а родися щасна.
Не родись багатий, а родись щасливий.
Дожидай долі, то не матимеш і льолі.
Щастя без розуму — торбина дірява.
Не родись багатий та вродливий, а родись при долі і щасливий.
Щастя біжить, а нещастя летить.
Щастя з нещастям на одних санях їздять.
Кому щастя, той на киї випливе.
Щастя має ноги, а біда — роги.
Що написано на роду, того не об'їдеш і на льоду.
Моє щастя таке, як тої курки, що качата водить.
Як не було талану, не буде й долі.
При нещасті і розумний подурнішає.
Із щастя та горя скувалася доля.
Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.
Без лиха не бува добра.
Вдар лихом об землю.
Що буде, то буде, а більш копи лиха не буде.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Перемелеться лихо — добро буде.
Що буває, те й минає.
Хто горя не бачив, той і щастя не знає.
Справжнє щастя завжди попереду.
<span>Щастя знає, кого шукає.</span>
Жив собі один старий чоловік і був у нього невеликий сад де росли дерева, а найбільше він полюбляв свою яблуню . Та якось біля яблуні виросла береза молода гарна і почала заважати яблуни і яблуня каже" Березо не заважай мені твое коріння рости не дає" а береза чомусь розгнівалась і вдарила яблуню по гілках. Та застогнала і з неї впало кілька яблук. Але коріння плуталось ще міцніше.ТАк вони посварились і тримали гнів одна на одну аж до осені. Тоді чоловік вийшов збирати яблука але поруч з яблунею побачив засохлу від гніву березу.А коли спробував яблука , то й вони стали кислими від злості.