Життєва дорога письменника стала знаковою для долі українського народу. Неймовірно важкий шлях подолав Тарас Шевченко намагаючись підняти український люд з колін. «Він на собі пізнав тяжку долю народу і весь вік свій поклав на те,щоб тую долю його полегшити», – говорив Івана Франко про українського Кобзаря.
З самого дитинства Шевченко був кріпаком. Здавалось би, що світило йому в майбутньому? Відповідь була очевидна, проте Шевченко знайшов у собі сили довести усім, що зможе не просто вирватись з кріпацтва, а ще й стати видатним українським поетом і художником. Надзвичайне прагнення та сильне бажання до волі допомогли йому «вибитися» в люди і почати жити по-справжньому.
Тепер,на свободі,він починає писати вірші,малювати – одним словом,творити. Паралельно з цим Шевченко вступає в Академію мистецтв у Петербурзі, наполегливо вчиться, жадібно черпаючи знання з книжок. Бувши портретистом, він опановує графічне мистецтво і виявляє свої здібності як графік та ілюстратор. У 1843 році, нарешті, Тарас Григорович приїжджає на Батьківщину. Любов до України надихнула його на створення цілої серії картин. Художник зображував чарівну природу рідних земель, побут та історичні місця. Через деякий час Шевченко повертається в Петербург і видає на власні кошти альбом під назвою «Живописна Україна». Таким чином він показує усім чарівність української землі та її культури.
У своїх віршах Шевченко піднімав важливі, актуальні проблеми того часу: кріпацтво, тяжка жіноча доля, пригноблення українського народу. Поет намагався закликати своїх земляків до рішучих дій, вказуючи їм шлях у боротьбі за національне визволення:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Кожне творіння Тараса Григоровича, у тому числі і «Кобзар», має свою історію. Це захоплюючі сторінки життєпису незнищенного українського народу. Своєю творчістю він неабияк впливає на селян. За це влада і недолюблювала Шевченка, й усілякими способами намагалася зупинити його діяльність.
Проте український Кобзар не з тих, кого так легко зламати. Він бере активну участь у Кирило-Мефодіївському братстві, діяльність якого була досить широка, і не могла не звернути на себе особливої уваги влади. За такі «пропагандистські програми» головних активістів братства було жорстоко покарано. Шевченко теж у цьому списку – його віддають у солдати Окремого Оренбурзького корпусу. Забороняють писати і малювати. Однак це не зламало Тараса Григоровича, він не відмовляється від своїх поглядів. Пропри всі перешкоди і негаразди Шевченко повертається в Україну, продовжуючи творчу діяльність. Навіть у скрутні часи його не полишала муза – він творив не тільки пророчі, як виявилося надалі, віршовані рядки, а й плани на майбутнє. Шевченко не покидає благодійну для українців діяльність просвітителя. Він знову береться за свій давній задум – створення «Букваря».
Найбільше у своїх писаннях великий Кобзар говорить про недолю бідного народу,любить його,допомагає йому. Він підкреслював, що всі люди повинні любитися, як брати, бо «Добро найкращеє на світі – то братолюбіє»:
І на оновленій землі
Врага не буде,супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Своєю діяльністю Тарас Григорович неодноразово доводив любов до України:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу…
За неї душу погублю!
<span>Він був справжнім патріотом своєї Батьківщини! На мою думку, саме про таких людей, як Тарас Шевченко, потрібно більше згадувати на уроках літератури та історії. Доля таких діячів змушує нашу молодь задуматися над своїм майбутнім та майбутнім України </span>
Історичною основою твору є події , що відбулися після Переяславської угоди 1654р. Боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького стала гострою , як ніколи до того. Від різних соціальних груп були висунутими на гетьманство Павло Тетеря , Яким Сомко й Іван Брюховецький . Отже, претендентів було троє , а булава одна. На Чорній Раді гетьманом було обрано підступного Брюховецького. Переможець скарав Сомка та його прибічників на горло.
Возний: брехун,егоїст,лицемір,непоступливий
Петро:палке та справжнє кохання до Наталки,щедрий,мужній,добрий,ввічливий.
Адзвичайно трагічним постає в романі образ Галі. Вона уособлює дівочу красу, подружню вірність і моральну чистоту — найпривабливіші риси українського національного характеру. Саме в стосунках із Галею якнайповніше розкриваються багатий внутрішній світ Чіпки, його кращі людські якості. Дівчина не сприйняла способу життя свого батька й поставила коханому умову для одруження — покинути розбійництво. Отже, людина може бути сильнішою за долю, попри все вона здатна обирати шлях добра. Галя мріяла тільки про чесне господарське життя, у своєму домі сама все робила з радістю: «І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?» Дівчина щиро вірила, що коханням відверне Чіпку від злодійства. Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім Стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов. Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки.
Ідеєю шукання правди освітлений у романі й образ Христі. Сирота змалку, вона на все життя залишилася доброю й співчутливою людиною. Проте чи було її існування по вінця наповнене спокоєм? Ні, передусім тому, що її чоловік не співчував людям, був байдужим та егоїстичним. Христя відчувала, що Грицько при потребі може зректися правди й легко змиритися з кривдою. Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. На відміну від черствого чоловіка, вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає Христя схвильовані слова Чіпки про бідняцьку недолю. І тільки вона змогла побачити у своїй уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як його всі називали, а доброю людиною, яку зламало лихо. Більше того, вона вже відчула, що її чоловік сам може обійти правду, може легко змиритися з неправдою. І хоч важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за малими дітьми втягують Христю в звичайне для мільйонів жінок річище, проте серце її завжди залишається чуйним до людського горя.