Цікаво відповісти на це питання так:
По-перше, в Україні тих часів міста були маленькі і потенційних читачів, як думали автори того часу, там було небагато.
По-друге, існував рух "народництва", який окрім інших ставив перед собою завдання піднімати грамотність селян. Найкраще це було зробити, видаючи твори про село.
По-третє, в добу реалізму у творах письменників переважали нагальні побутові теми, реалістичні картини, проблеми ,які найбільш гостро стояли перед суспільством: пореформенне село (Нечуй-Левицький, Б. Грінченко), протистояння міста і села (Грінченко, Франко, Мирний ("Повія")).
В обох творах порушено проблему ватажка й народу, який відкидає свого вождя, бо не спроможний збагнути його ідеї
Ответ:
Їхній подвиг був з метою визволити Максима і розтрощити монголів.
Объяснение:
Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося допомогти нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує допомоги, а й тим, хто надає цю допомогу. Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже допомогти людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами у школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.Та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».<span>Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.</span>