Олесь Гончар — один із тих українських письменників XX століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. Цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.
Читати Олеся Гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності XX століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.
Концепція людини в Олеся Гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. Майже в кожному своєму героєві Олесь Гончар шукає хисту філософського, кожний Гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.
Бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. Шура Ясногорська пише про Брянського: "І тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. Бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? Так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". Усвідомлення потрібності свого життя в глобальному плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям Олеся Гончара.
Олесь Гончар почав свій ліричний епос про нову людину XX століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. Письменник після "Прапороносців", "Перекопу", "Людини і зброї" перейшов до творів "Тронка", "Циклоп", "Бригантина", "Берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. Вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "Прапороносців".
Сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. Наприклад, Бранко Копич у романі "Восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. Герої ж О. Гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.
У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.
1.Про когось судят не по словам його, а за вчинками.
Ці слова учать тому що якщо пообіцяв, то зроби або не по слова характеризують людину, а по її вчинках.
2.Коли зазіхнеш на чуже то втратиш і своє.
Тоб-то коли людина зазіхає на чуже вона перестає цінувати та берегти те що вона має і тоді вона немає ні свого, ні чужого.
<span>Соловій Розбійник це хитра людина! Він в казках уявляється розбійником. А чому він соловей, тому що він голосно та чітко свистить. Він найбільший ворог богатирів!</span>
<span>Добро – це не лише безкорисні вчинки по відношенню до інших, добро – це те, що ми вважаємо правильним і те, що може нас зробити ближчими до небес. Добром не можна назвати лише якісь вчинки чи дії, добро – це можливість зробити себе щасливим так, щоб навколо всі казали, що це правильно, без лестощів, щоб всі навколо були щасливими разом з вами, щоб робити всіх навколо щасливими і самому бути щасливим від того. Натомість, зло – це також не лише поняття, коли ми когось ображаємо чи в когось крадемо, не коли ми зробили якийсь поганий вчинок і нашкодили комусь, зло – це наш внутрішній демон, який інколи підштовхує нас до дій, які ми вважаємо правильними тому, що внутрішня темрява не знає іншого способу вийти назовні, цю темряву можна розвіяти, якщо намагатись думати тверезо, але частіше це зробити важче, як то кажуть: «руйнувати легко, збувати тяжко». Проте, зло не завжди щось погане, коли важко дійти якогось логічного завершення, ми вчиняємо так як підказує нам інстинкт. Іноді ми робимо якийсь неправильний вчинок, для того, щоб потім події повернулись так, що всім від того краще, наприклад, ми можемо збрехати дорогій людині, а потім ця брехня підштовхне її до дій, від яких вона стане щасливою, проте, якщо брехня затягнеться і вже важко буде визначити де правда, а де вигадане, тоді наслідки можуть бути плачевні. Потрібно бачити межу між добром і злом, хоча вони і переплітаються, якби дивно це не звучало, ми повинні розуміти, що кожен наш вчинок повертає написаний хід нашого життя на нову строку, новим шрифтом і якщо сильно загубитись у правильному виборі, можна наробити багато і тоді навряд чи такий рукопис варто буде продовжувати.</span>Ми щодня поберемось в нас самих, чим вирішуємо хід власних подальших подій і подій, які впливатимуть на наше оточення. Якщо ми будемо робитимемо вибір в сторону зла, наші думки будуть настроюватись та цю темну хвилю і наша внутрішня війна піде у бік, який не пророкує нам приємний кінець, проте, якщо очистити думки від темних помислів і робити правильні вчинки, тоді можна впевнено сказати, що тоненький але світлий шлях у щасливе майбутнє нам гарантовано. Проте цей шлях тернистий і не завжди добрі вчинки і думки можуть вирішити всі проблеми іноді варто підтримувати світле відчуття твердою рукою і холодним розумом, що цілком можливо буде супроводжуватись краплинкою дьогтю у «медовій «душі.Всі ми однакові у тому, що можемо обирати, бути нам щасливими чи думати, що ми щасливі. Робити світ кращими, чи чекати поки він сам таким стане. Звертати увагу на те що нам не подобається і намагатись зробити це прекрасним чи просто проходити повз. Жити чи просто існувати. Вибір – це тяжка ноша, яку нам доведеться нести все своє життя, але це плата за те, що нас створили такими прекрасними і лише нам обирати підтримувати цю красу чи нехтувати таким даром.<span>Добро і зло в житті людини – це не просто важлива частина її життя. Це саме життя людини і кожен повинен оцінювати його з обох сторін.
</span>