Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. Соломія «Дорогою ціною» Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» Образ Івана Котигорошко «Дорогою ціною» Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
1)Когда же Пьер встретил Платона Каратаева, сблизился с ним, он почувствовал, “что разрушенный мир теперь с новою красотой, на каких-то новых и незыблемых основах, воздвигался в его душе”. Каратаев произвел на Пьера огромное впечатление не “идеологическим содержанием своих речей и реплик, а поведением, элементарным здравым смыслом и целесообразностью действий и поступков”. Это случилось в то время, когда из души Пьера была вдруг “выдернута.. . пружина, на которой все держалось и представлялось живым”: “В нем, хотя он и не отдавал себе отчета, уничтожилась вера и в благоустройство мира, и в человеческую, и в свою душу, и в Бога”. Пьер признал силу какого-то непонятного “порядка”, который убивал людей и его самого. Встретив Каратаева, он понял, что власти этого порядка противостоит другой порядок, другая логика, логика жизни, которую нельзя уничтожить никакой силой. После огромного нервного напряжения и тяжелейшего морального потрясения (после сцены казни) Пьер вдруг попадает как бы в иной мир.
Я знаю пьесу С. Я. Маршака "Двенадцать месяцев " . Это история про девочку , которую воспитывала мачеха и про королеву , которая была очень требовательной . Мой любимый герой это девочка, которая пошла не смотря ни на что искать подснежники в декабрь из за того что ее мачеха послала в лес ведь за это давали награду . Конечно сама мачеха не пойдет в лес и ее дочка тоже и вся работа взвалилась на голову этой девочки . Но она не расстраивалась и нашла сидящих у костра 12 месяцев . Они исполнили ее желание и она принесла домой подснежники. Я люблю ее потому что она была добрая красивая умная послушная и хорошая девочка . И помнила что добро всегда побеждает зло .
1.Старые товарищи. 2.Конфликт между Дубровским и Троекуровым. 3.Заболевание Дубровского. 4.Встреча Дубровских отца и сына.Гибель (Имя и отчестао Дубровского.) 5.Маша Троекурова. (её описание) 6.Знакомства Владимира Дубровского с Марией Троекуровай. 7.Отношение между Владимиром Дубровским и Марии Троекуровай. 8.Свадьба Марии и Владимира <span>9.Гибель Кистенёвки.</span>