<span><span>Минає вже котра весна.
Акації цвіт відцвітає.
Матусенька рідна одна,
Одна свого сина чекає.
Порошиться цвіт на землі,
Роки утечуть за водою.
Обличчя і очі її
Бездонні і ясні до болю,
Авжеж, я в блуканнях зберіг…
Чекай свого сина,матусю,чекай свого сина з доріг!</span><span>•••
Веселка грає в небесах,
Еолів звуки розливають
Синиць веселі голоси,
На землю дзвінко опадають
Янтарні крапельки роси,
Набіло все вдяглось в садах.
Калина вкрилася фатою,
А я милуюся весною!</span><span>•••
Троянда червона тендітна і ніжна
Розквітла сьогодні в саду.
Окраса усього духм’яна і свіжа
Ятрить мою душу живу.
Не знаю чого ця червона троянда
Дарує надію мені…
Ах, тільки неда</span></span>
Великдень-це найулюбленіше свято в моїй сім’ї.Перед Великоднем ми прикрашаємо яйця та фарбуємо їх.Ми з татом дуже любимо цю справу.На Великдень моя сім’я встає рано-ранесенько,ми кладемо в корзинку пасху,прикрашені яйця та багато різних продуктів.Потім ми вирушаємо до церкви.Після освячення їжі,ми йдемо додому.На ранок ми всією сім’єю сідаємо до столу та їмо смачну пасху,яйця..
Ось так моя сім’я святкую це свято.
Климко вдачно дійшов до свого помешкання, де б його зустріла Наталя Миколаївна із Зульфатом. Невимовна радість, щастя — все, що відчували би тоді в той момент вчителька Климка з його другом. Адже, вони були б дуже раді знову бачити Климка поруч, такого ж синьоокого, гарного та завжди усміхненого, хоч і із розпатланим волоссям. Я б закінчив/закінчила цей твір описом того, що і Зульфатом, і Наталя Миколаївна, і Климко зрозуміли би, що, головне — те, що вони разом.
Можно було б зробити часовий перебіг, тобто, перенестися на кілька років вперед, де війна б закінчилася, а ця трійка з маленькою Олею була разом.
Народна пісня — душа народу
Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підросла, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай нам грядку».
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «Історія України в народних піснях», там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
<span>Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.
</span>
Тому що самe він створив збірник “Кобзар”.