Театр щедро удекорований всередині і є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини кінця XIX ст. Своє мистецтво проявили скульптори П. Війтович, А.Попель, Е.Печ, Т.Баронч, художники Т.Попель, М.Гарасимович, Т.Рибковський, 3.Розвадовський, С.Ясенський та ін.
При вході розташовані дванадцять живописних полотен, камеї вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Красу, Музику і Танець.
На рівні першого поверху знаходиться так званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала, розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу. Тут, над дверима і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов (із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із люстерком). Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року: весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими (з вогнищем).
У двох відсіках дзеркального залу зображення частин світу. Європу в образі хлопчика, що мандрує з континент на континент, нагороджу ють найкоштовніпіими своїми скарбами: Азія – перлами та мистецькими витворами японських і китайських художників, Африка – алмазом і страусовим пір’ям, Америка – золотом.
Три панно плафону відображують: у центрі – Поезію (дівчина.яка слухає дзвін) та Музику і Танець (дівчина з арфою) -з одного та іншого боку. Дзеркальний зал відкриває вигляд на проспект Свободи. Над білими мармуровими сходами з теракотово-сірою мармуровою балюстрадою головного фойє розташовані скульптури Трагедії і Комедії
Зал має форму ліри (22,5 х 18,5 м) і може вмістити 1 тис. чол. Його оформлення здійснювали 10 художників під керівництвом С.Рейхана, манеру письма якого можна оцінити, розглянувши вузький плафон над сценою – “Апофеоз слави”. Тут же бачимо старовинний герб Львова, композицію “Геній і ангел”. Увагу привертає плафон на стелі, що складається з 10 секторів із зображеннями Грації, Музики, Танцю, Критики, Драми, Натхнення, Вак ханалії, Цноти, Ілюзії, Правди.
Зал удекорований не лише розписами і скульптурами, а й розкішними ліпниною, позолотою, різьбою, які в різних варіаціях переходять на три балкони. Ложі партеру обрамлені колонами. Перший балкон прикрашений двадцятьма унікальними картинами на сірому мармурі. Другий балкон “підтримується” атлантами і каріатидами, третій – гермами.
<span>У нішах фойє було встановлено по груддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу – М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського.</span>
У будні дні люди повинні ходити на роботу,щоб заробляти гроші,або в школу щоб вчитися.Коли закінчується робочий тиждень ми дуже раді приходу вихідних,тому що це хороший час для нас,щоб відпочити,поспілкуватися з друзями і родичами або просто присвятити цей час собі.о
Я зазвичай ходжу до школи 5 разів на тиждень отже в мене є два вихідних субота і неділя.У ці дні я не встаю рано,я можу поспатибільше,ніж звичайно,тому що немає необхідності кудись поспішати.Потім я відпочиваю,дивлюся телевізор,читаю книгу або просто слухаю музику.Коли погода гарна,я намагаюся проводити час на свіжому повітрі.До менне приходять друзі,і ми йдемов кіно,парк, кафе або музей.
Після гарного відпочинку все ,що мені потрібно зробити,це приготуватися до робочого тижня і чекати з нетерінням наступних вихідних.
Чесно кажучи твір писала сама без інтернета получила одинадцять балів успіхів тобі
Різдво – родинне свято, зустрічали його урочисто, схвильовано. До свята готувалися заздалегідь: білили хату, прибирали її святковими рушниками, килимами. На вечірній зорі найстаріший член сім’ї ( дід або батько) вносив в хату сніп жита чи ячменю. Називався сніп «дідухом» або «колядою». Він і виконував функцію ялинки. Найстаріша жінка в сім’ї (баба або мати) ставила біля «дідуха» горщик з кутею, узвар і свячену воду. Біля свяченої води запалювали свічку. До 12 години ночі сини і батько обходили обійстя із святим хлібом, благословляючи все живе, заклинаючи його від напасті. На воротях і на дверях сараю ставилися обереги і вішалися пучечки трави з полину, кропиви, чебрецю, щоб відігнати нечисту силу. Сигналом до вечері була поява першої зірки на небі, яка сповіщала про народження Божого дитяти. На столі ставилося 12 страв, щоб кожен місяць був щедрим. Батько ховався за стіл, питаючи, чи його не видно, і отримував ствердну відповідь. Потів він відповідав: «Як ви мене не бачите зараз, то щоб цілий рік з-за хліба не бачили» і бажав врожаїв та достатку. Господиня імітувала квочку чи якусь іншу бажану в господі птицю.
Першою їли кутю з медом, потім оселедці, рибу, голубці з пшоном. Обов’язковими стравами були пиріг і вареники.
У Святий вечір колядували тільки діти. Старші колядники обходили хати з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з «звіздою», дівочі – з ліхтарем. Серед колядників були «дід», і «баба», і «коза», і «циган». Господарі щедро обдаровували колядників, кладучи дарунки їм в торбину.
І сьогодні святкують Різдво. І в наш час обов’язковою стравою є кутя. Однак звичай заносити в хату сніп жита чи ячменю не зберігся. Цю функцію у нас виконує ялинка. У багатьох селах зберігся звичай ставити на стіл 12 страв. Сьогодні колядують у Святий вечір і наступного дня.