Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами
з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей.
Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, зба-
гачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться
до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для госпо-
даря — щасливий час, коли він може збагатитися. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брех-
ню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши
до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря.
Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла
молока, щоб тримати кота
Це:
Характеристика запорізького козака
<span>І зовні, й за внутрішніми
якостями запорізькі козаки загалом являли собою характерні типи своєї
народності й свого часу. За описом
сучасників, вони були здебільшого зросту середнього, плечисті, ставні, міцні,
дужі, з лиця повновиді, округлі й від літньої степової спеки смагляві. З
довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною, на тім’ї,
у смушевій гостроверхій шапці на голові, вічно з люлькою в зубах, питомий
запорожець завше дививсь якось похмуро, вниз, спідлоба, сторонніх зустрічав
спершу непривітно, відповідав на запитання вельми неохоче, але затим помалу
м’якшав, обличчя його поступово під час розмови набувало веселого вигляду,
жваві проникливі очі займалися блиском вогню, і вся постава його дихала
мужністю, звитягою, завзятою веселістю й неповторним гумором. У внутрішніх
якостях запорізького козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім,
властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого
життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки були
добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з
одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських
козаків; хижі, кровожерні, невтримні на руку, нехтуючи будь-які права чужої
власності на землі ненависного їм ляха чи бусурмана, запорізькі козаки у себе
вважали звичайну крадіжку якогось батога чи пута страшним злочином, за який
винного карали на смерть.</span>
Світлий бік характеру запорізьких козаків складали їхня благодушність,
нескнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі, яку так високо
цінували в Запоріжжі висока любов до особистої свободи, за якою вони надавали
перевагу лютій смерті, ніж ганебному рабству; глибока повага до старих і
заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»; простота, помірність
і винахідливість, при потребі, в домашньому побуті чи в різних безвихідних випадках
і фізичних немочах.
До захожих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й
привітні.
На війні запорізький козак відзначався завжди розумом, хитрістю, вмінням у
ворога «виграти вигоди, якнайшвидше на нього напасти й несподівано заманити»,
вражав ворога великою відвагою, гідною подиву здатністю витримувати найтяжчі
випробування й жах смерті.
<span> Для того щоб налякати чи
пригрозити ворогові, запорожці нерідко самі поширювали про свою силу й
непереможність неймовірні розповіді й примушували вірити в те інших.</span>
У вільний від походів час
запорозькі козаки любили, лежачи на животах, побазікати, послухати розповіді
інших, тримаючи при цьому в зубах коротенькі люлечки.
Бувши високими шанувальниками
пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів,
сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні й думи і самі бралися за кобзи,
які були в них улюбленим музичним інструментом.
Правда і неправда, правда і кривда — вічне протиборство в умах і серцях людей. З дитинства кожен знає, що правда — це добре, а брехати, обманювати — погано. А ще гірше жити в постійній неправді, подвійній моралі. Це руйнує душу людини, це приводить до трагедії. "Неправда — релігія рабів і хазяїнів", — проголосив М. Горький вустами свого героя Сатіна.
"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".
Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.
Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.
В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.
<span>"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.</span>
я вважаю, що треба пізнати себе і дізнатися про своє місце у життті.я вважаю це дуже важливим ,бо якщо ти ,наприклад ,знайдеш свою професію(своє улюбленне діло) у житті то ти будеш щасливим .мої слова можна підтвердити теорією спорідненої праці ГригоріяСковороди,а саме"Багатством живиться лише тіло,а душу звеселяє споріднена праця"