1 . у 1900 році
2.Всі соціальні групи : селян , інтелегенцію , лихварів , судочинство , дворянство , священиів
3. Здається , Барана
4. Як Стальський знущався з кота
5. ---
6. Стягувати з її ковдру , коли вона заснула чи розмовляти з котом в її присутності , ніби її не помічає
Після знищення Трої греками, Еней тікає з ватагою троянців морем. Юнона, яка ненавиділа Енея, попросила бога вітрів Еола, щоб той підняв бурю і потопив троянців. Але Еней дав Нптунові хабаря і буря стихла. Після тривалих поневірянь троянці дісталися Карфагена, де правила Дідона. Цариця закохалася в Енея і він прогостював у неї два роки, забувши про своє призначення – будівництво Риму. Після того, як Меркурій нагадав йому про це, Еней з троянцями вночі втік з Карфагену, а Дідона з горя себе спалила.
Після цього троянці прибули до Сицилії, де правив цар Ацест. Там Еней вирішив влаштувати поминки по своєму батьку, Анхізу. Поки троянці бенкетували, троянські жінки, намовлені служницею Юнони, підпалили Енеєві човни. Але Еней попросив дощу у богів, і це врятувало частину кораблів. Коли Еней ліг спати, його батько Анхіз приснився йому і попросив сина навідати його в пеклі.Далі троянці прибули до Кумської землі. Віщунка Сивілла, за хабар богу сонця Фебові і подарунки собі, провела Енея до пекла. Там Еней бачив Дідону та зустрівся з батьком, який напророчив йому могутність.
Після цього троянці прибули на острів де правив цар Латин. По дорозі туди троянці мало не потрапили на острів злої цариці Цирцеї, але Еол відвернув біду. Провівши розвідку, Еней дізнається, що люди тут говорять латиною. Тоді троянці, скориставшись "Піярською граматикою" вивчають латину за тиждень. Підкуплений подарунками Енея, Латин хоче віддати за нього заміж свою дочку Лавинію. Наречений Лавинії, Турн, ображений цим і оголошує латинам та Енею війну.
Щоб перемогти Турна, Еней обєднується з аркадянами, які теж є ворогами латин. Далі відбувається серія протистоянь, у які активно втручаються боги та богині, особливо Юнона та Венера.
В результаті Еней перемагає і вбиває Турна. Так справджується віщування за яким Еней повинен перемогти та стати засновником держави в Римі.
Мені часто говорять, що я особлива... Це, звичайно, дуже приємний комплімент, чи не так? Мимоволі усміхаєшся і навіть не знаєш, як же відреагувати на подібні слова. Але вся радість зникає згодом, коли починаєш усвідомлювати, що бути особливою – не так просто. Бути особливою – це бути відповідальною за ту ж свою особливість. Бо що означає бути «не такою», як усі? Доречніше буде сказати, а що ж означає бути не такою, як усі у нашому сучасному суспільстві? Мабуть, не мати шкідливих звичок, не вживати алкоголю, не лаятися, намагтися вчитися, дбати за рідних та близьких, а не лише за себе, брати активну участь у суспільному житті, а ще – любити життя, людей, Бога... Перелік можна продовжувати. Сумно, але у нашій країні воно так, навіть більше – у всьому світі воно так. Але якщо не брати до уваги соціальні чинники, якщо звернутися до власного «я», до своєї особистості, задаєшся питанням: а в чому я особлива? Адже не всі люди знають про твоє життя, не всі знайомі з тобою так близько. То чому ж говорять що я особлива?<span>
Ось тут стає страшно. І страх цей з'являється власне від усвідомлення тієї своєї відповідальності. І здається тоді, що ти така недоречна у цьому світі. Яка це людина – особлива? Очевидно, по-особливому вона мислить, по-особливому спілкується, по-особливому любить, дивиться на світ по-особливому, а найголовніше – до такої людини особливі вимоги і вона ж сама вимагає по-особливому, вимагає по-унікальному, завжди більше, завжди від себе...Особлива ... Дивне слово. Так. Я нарешті погодилася з цим. Я є особливою. Моя унікальність полягає в тому, що я дитя Господа. Ні! Навіть не так. Моя унікальність полягає в тому, що я зрозуміла, що я дитя Господа. А всі діти Бога є особливими. У них життя геть інше: завжди радісне (навіть коли сумно), завжди щасливе (навіть коли біда), завжди сповнене дивної насолоди (навіть коли дуже гірко й прикро). Так, я особлива, бо прийняла цей дар – бути дитиною Бога. Це так важко – розказати й пояснити, які відчуття переповнюють тоді. Відчуття тихої, спокійної радості, блаженної надії і нескінченної довіри до Нього. І тоді я готова відповідати за свою особливість, бо вона дана Богом.Так. Я особлива!</span>
Через те, що ця баба, яка робила це зілля була глухою, нічого не чула і не розуміла, тому все й переплутала і через це й зілля не подіяло на Галю.
Жанр «Федько халамидник»: соціально-побутове оповідання.
Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» . Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис…