1. На Кам’яному острові
2. Швайка каже, що на землі Воронівки напали татари
3. Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком
4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич
5. Хлопці беруть Тишкевича у полон
6. Козаки повернулися, Тишкевич втік
7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем
8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові
9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.
10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита
11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба
12. Пригоди Демка-Дурної Сили
13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.
14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя
15. Козацькі розмови на березі річки
Душа нашого народу — рідна мова
(за поезією В. Голобородька «Наша мова»)
Думаю, що проблема мови не залишає байдужими багатьох громадян нашої країни. Зараз ще не всі вважають українську мову рідною. Тому що вони звикли до російської, навчали дітей та онуків говорити мовою міжнаціонального спілкування. Мабуть, рідко знайдеш такий народ, який не поважав би своєї мови. Але якщо ми претендуємо на роль цивілізованої держави, то мали б відчувати сором від того, у яких муках повертається рідне слово.
Поезія Василя Голобородька змусила мене замислитися над тим, яку мову вважаємо рідною. Там більше підкреслює цю проблему надзвичайний лаконізм поезії. Дійсно, «оспівування великого в малому»! Поет, підкреслюючи красу та мелодійність мови, порівняв її з піснею. Не розумію, як можна пройти повз таку перлину, як наша мова? Адже вона всім світом давно визнана однією з найме- лодійніших. Серед слов'янських мов наша мова — найбагатша на лексику. Вона пережила страшне лихоліття татарщини, перенесла утиски Польщі, гноблення Москви («Кожне слово нашої мови записане у Літописі», — пише В. Голобородько, у літописі історії!). Але, загартувавшись, мова дійшла до нас чистою, свіжою, мелодійною, незаплямованою. Ми повинні пишатися цим надбанням. Мова — це наша культура, ступінь нашої свідомості.
Без сумніву, вільному народу потрібна своя мова, бо тільки той народ може вважати себе духовно здоровим, може впевнено дивитися в майбутнє, коли сфери його діяльності перейняті рідною мовою й культурою. Не може українська мова бути в Україні рідною чи нерідною. Наша мова представляє нашу державу в світі. Людина, народжена на українській землі, не знаючи іншої Батьківщини, рідною мовою повинна вважати українську. Мова — душа кожної нації, її найцінніший скарб. Звичайно, не сама по собі, а як певний орган культури, традицій. А борються за двомовність ті, хто не знає мови, не володіє нею, а вивчити — лінь! Дуже прикро, що в цих лавах і представники нашої влади — депутати Верховної Ради. Соромно слухати їх виступи, сповнені суржику, у яких відсутня культура мовлення, інколи спілкуються кулаками, ніби дикуни, бо ж слів їм бракує.
<span>Я стверджую, що відродиться наша мова в душі кожного з нас без примусу, за покликом серця й душі. Уже відроджуються національні традиції, обряди, лунають на вулицях українські пісні, ходять колядники з вертепом. Намагаймося бути причетними до великого народу, до його культури. Тоді і відродиться національна гордість, наша самобутність, дізнається весь світ, «якими словами на самоті мовчимо»!</span>
Пройти іспит, із-за головного болю, взяти участь на святі, вибачте, відноситися до товариша(так і залишається), найвідоміший актор, смачні івасі(такого слова не знаю), відкрити книгу (підручник)
(гори долини поле сади ставок хати--підмети, світлом--додаток, чистим прозорчастим білим --означення,);
(ластівочко-серце--звертання, вернулась і звела-- присудки,під хатою--обставина, знас--додаток)