Аналіз вірша
<span>У римованій поезії «Перший сніг» образ води (снігу) символізує пошук істини.
Перший сніг, як відомо, завжди чистий, сама природа ніби робить перший вільний подих у прозоре повітря. Перший сніг у поезії порівнюється з пророком, «в якого серце хворе», бо воно зболіло за свій народ.
Ліричний герой має душевний поклик до очищення, прозріння, хай і сумного, яке дає йому цей перший сніг: «Йде перший сніг на поклик мій. Такий, можливо, вперше».</span>
Объяснение:
Неубиваемый шокер
Надежная защита + встроенный яркий фонарь! Всего 299 грн
Скидка 50%
C баллоном CO2
Пневматическое оружие для спортивной стрельбы.
от 385 грн
На каждый день!
Тёплые женские водолазки, гольфы и свитера всего от 75 грн.
Твір на тему: «Життєвий вибір людини»
Українські твори з мови та літератури
Життя кожної людини складається із безлічі рішень, яка вона приймає щодня, щогодини, щохвилини. І кожного разу ми змушені робити свій остаточний та незворотній вибір на користь того чи іншого варіанту. Щоденно кожен з нас робить безліч виборів – від простих до складних, від побутових до глобальних, що в подальшому будуть мати суттєвий вплив на все подальше життя. Інколи вибір легко зробити, а деколи потрібно зважено підійти до варіантів, що пропонуються. Із часом приймати рішення стає все складніше адже наш вибір постійно зіштовхується з інтересами та поглядами оточуючих людей.
Безперечно, під час прийняття рішення стосовно конкретних речей, ми аналізуємо всі плюси та мінуси різних варіантів. Але навіть у цьому випадку ми не можемо до кінця бути впевненими в тому, що згодом все буде саме так, як ми того бажаємо. До того ж ми не знаємо, як би розгорнулись події, якби ми віддали перевагу іншому варіанту. Життя – річ непередбачувана, і спланувати його, на жаль, заздалегідь неможливо. Яскравий приклад: обрана професія може через декілька років просто набриднути чи й взагалі стати непотрібною ринку праці. Але хто про це може достеменно знати наперед? Єдине, що нам під силу точно, це вибір власних принципів, якими ми буду керуватися при прийнятті важливих рішень.
Скоріш за все, під життєвим вибором людини мається на увазі її ставлення та те, як вона сприймає життя та оточуючих людей; як вона сприймає ті засоби, яка людина вибирає для себе аби досягти певні поставлені перед собою цілі. Для когось в пріоритеті життя по правді та за підказками серця, а для когось більшою мотивацією являються матеріальні блага. І якщо перший крокує по життю власним шляхом, долаючи труднощі та складнощі, знаходить своє щастя, самореалізацію, то інший більше за все намагається мати якнайбільше грошей, обіймати високі посади, мати в своєму розпорядженні солідну автівку тощо. Такі члени нашого соціуму навряд чи отримують від життя справжнє задоволення – лише заздрість з боку оточуючих є його щоденним супутником.
Кожен з нас робить вибір самостійно, керуючись певними моральними принципами та настановами батьків, друзів, рідних та близьких людей. Неможливо когось примусити бути добрим, чесним та відвертим, якщо сама людина цього щиро не бажає. Немає двох однакових життєвих стежок, і в цьому кожен з нас є по-справжньому унікальною та неповторною особистістю.
Уважаемые пользователи сайта 12 баллов! Осставляя коментарий, положительный или отрицательный, придерживайтесь простых норм приличия. Оскорбление и угрозы в адрес посетителей сайта, ненормативная лексика, унижающая человеческое достоинство - без придупреждения удаляются!
У своєму дитті кожна людина йле до своєї мети... Поки що я навчаюся в школі, а на майбутнє у мене великі плани. Я мрію стати профі у власній справі. Я хочу стати бізнесменом. і я стрімко тягнуся до цього! я розумію що мені треба невпинно працювати над собою, над можливостями..... але я вірю що я досягну висот своєї мрії
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
<span>Трагічний випадок показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.</span>
Образ копача Бонавентури в п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч"
<span> У п'єсі І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" виведені два основних образи. Перший - це ненажерливий сільський глитай Герасим Калитка, що увібрав у себе найгірші риси вдачі: грубість, жадобу, скнарість, гонитву за наживою. У цьому образі автор показав тих, хто із соціальних низів видерся на виший щабель і на чужім нещасті влаштував свій добробут. </span>
<span> Другий - це копач Бонавентура, який щодалі більше опускається на соціальне дно. Бонавентура не може пристосуватися до нових умов. Та він, мабуть, і не збирається цього робити. Він живе у якомусь своєму світі, незрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. Не дає йому спокою тільки один предмет - Боковенька. Бонавентурі здається, що саме там за одному йому зрозумілими прикметами він відшукає скарб. А викопані гроші він мріє витратити не на побутові потреби, а на мандрівку до Парижа. Він навіть вміє "балакати" по-французьки. </span>
<span> Бонавентурі докоряють, що він тридцять літ шукає грошей, але й досі нічогісінько не знайшов, але копач велике значення надає тим речам, які він все-таки викопав: окам'янілому дереву, ступці мідній, сковороді. Він усіх переконує, що ці предмети важливі для науки. Копач навіть одіслав їх одному професорові, що кургани розкопує. </span>
<span> Копач - дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура, а про нечесний прибуток він говорить: "Я, слава богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв". </span>
<span> Крім того, що Бонавентура багатий своєю мрією, він багатий на всякі жарти, дотепи та прислів'я. З повагою ставиться Бонавентура до науки: "Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш". Закликає він і інших не йти проти науки. Знає також копач напам'ять всі вірші Шевченка, цитує "Енеїду" Котляревського. </span>
<span> У господарських справах Бонавентура був дуже неосвічений і непрактичний. Хоч він, осмислюючи свій досвід, і казав: "Тілько гляну, зараз бачу", - проте давав такому хазяїну, як Калитка, зовсім не хазяйські поради: завести садок, ставок, пасіку. На що Калитка одказував йому: "Ви все на витребеньках!" Та попри всі свої "витребеньки", Бонавентура дуже простий у побуті. Коли зайшла мова про відпочинок, він попросився в клуню. "Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув"... </span>
<span> У образі копача Бонавентури автор п'єси показав низи тогочасного соціального ладу, що складалися з обіднілих вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов. </span>