Мене звати Юлія і мені 12 років.Я висока та худорлява.В мене довге русяве волосся.Я навчаюся у загальноосвітній школі у 6-А классі.Рівень моїх знань досить високий.Я спокійна,врівноважена і в мене багато друзів.В мене дуже хороша сім'я.Вона складається з тата,мами і молодшого братика.Я захоплююсь малюванням та танцями.
1.лісники,далекий,височина,вчорашній,зебра,перехід,виходити,ходжу,малювати,мальований,арена,осінній.
2.лісник,далеч,вись,кінь,малюнок,зоопарк,осінь.
3.далеко,високо,вчора,поні,метро,восени.
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання <em>що роблячи?</em> (кажучи, наздоганяючи) та <em>що зробивши?</em> (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Читає книгу, дівчинка читає, читає вірш;
Працюють робітники, працюють заводи, працюють мурашки;
малювали картину, малювали учні, малювали село;
Записав завдання, записав Петрик, записав у зошиті;
Стрибати з друзями, стрибати у воду, стрибати на скакалці.
Я не зрозуміла завдання, можлива так:
Дівчинка читає дітям вірш.
На заводі працюють робітники, як мурашки.
Учні малювали картину села.
Петрик записав завдання у зошит.
Іванкові треба стрибати з друзями на скакалці.
-Радий тебе бачити. Чому я так давно тебе не зустрічав?
-Я їздив до Львова.
-Справді? Ну і як тобі місто?
-Дуже сподобалось. Мені здається, що у Львові найкраща архітектура.
-Не згоден. Україна завжди славилася своєю народною архітектурою. І не тільки у Львові.
-Це дуже цікаво. Розкажи детальніше.
-Ти знаєш, в Україні збереглось багато пам'яток народної архітектури XVI—XIX ст.,
серед яких чимало творів світового значення. Дослідження цих пам'яток
вимагає зусиль спеціалістів різних галузей наук: археологів, етнографів,
архітекторів, істориків.
-Цікаво, про народну архітектуру Украни згадується в історичних джерелах?
-У документах, що дійшли до нас з давніших
часів, багато описів замкових комплексів, які належали феодальній знаті.
Щоправда, не маємо відомостей про сільське житло, але зустрічаємо
багато свідчень того, що, наприклад, ще в першій половині XVIII ст. житло козацької
старшини було дуже подібне до хат заможних селян, козаків і міщан.
-Дякую за цікаву інформацію.