Людям всегда нужно верить в чудеса. Ведь без них,мир был бы совсем иным. Главное чудо-это добро. Добро нужно всем и всегда,оно спасает в трудные ситуации,помогает принять хорошее решение и сделать себя и других счастливыми. Также главное чудо-это надежда. Она помогает человеку не растеряться в самое трудное время и сосредоточиться. И кончено,людям нужно верить в счастье. Ведь счастье-это прекрасно.Оно приходит ко всем и всегда,главное верить и ждать.
Центральные образы рассказа «Человек на часах» : это образ самого Постникова, человека, верного как долгу, так и человечности. Он по-христиански смирен и терпелив, видимо, даже его фамилия выбрана автором не случайно. Постников способен жертвовать собой ради другого. Это простой и забитый человек, он искренне считает, что «Богу и государю виноват» , отойдя от никому не нужной караульной будки и спасши человеческую жизнь.
Также интересен образ Свиньина. Это тип человека, погрязшего в формализме. Его фамилия тоже из разряда «говорящих» . Больше всего Свиньина интересуют карьера и мнение о нем начальства. Он сначала сажает Постникова в карцер, а потом приказывает наказать палками: мол, и так легко отделался. Спасение человека он презрительно называет «гуманерией» . Свой абсурдный приказ подполковник покрывает пустословием: «нечего разводить либеральные идеи!» .
Вынужден повиноваться ему и капитан Миллер. Этот умный человек, один из окружающих его военных туполобов, уважает подвиг Постникова, может быть, больше, чем сам солдат. Но формальный долг опять-таки велит ему слушаться старших по званию, и он наказывает Постникова. Уважение к формализму власти в конце рассказа проявляет и епископ, духовное лицо.
Світ є недосконалим. В кожній притчі розповідається про мораль, якої вчать нас письменники. Іноді герої порушують правила чесності, добра. Їхні вчинки представляють уособлення людини. Після кожної притчі читач виводить підсумок та намагається стати кращим. Так, світ стає досконалішим.
В нашому світі є безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Всі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими , а натомість їм приходить усвідомлення думки про правдивість нашого життя, що так уміло прикрашалося засоби масової інформації. Раптом спала димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє лице.
Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але були й інші. Тих, кого було набагато більше . Це герої. По правді кажучи, я навіть не очікувала, що їх виявиться в нашій країні так багато. Солдати, волонтери, всі, хто допомагав і допомагає. Хтось це робив менше, хтось більше, але жоден не залишився байдужий. Багато хто говорить, що в наш час люди стали злі, але це не так. Ми бачимо на сьогоденному прикладі, що світ повний добрих і самовідданих державі людей, які борються за наше майбутнє, за наше життя.
Солдати, що пішли зараз на зону АТО і всі, хто зараз із ними рискують не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи чи на роботу. Будучи в безпеці, ми до кінця не усвідомлюємо всієї тієї ситуації, що відбувається. Все добре, допоки добре. Не так давно відбувся Євромайдан, зараз же ми майже не згадуємо про нього, бо все налагодилося. А що якби ні? Що якби не було майдану? Що тоді? Можливо, все залишилося б на своїх місцях, можливо було б гірше, але краще не сталося б, безперечно. І тому, що наша держава зрушила з місця є заслуга всіх тих, хто полягли за наше краще життя. Пам’ятаймо це.
Пам’ятаймо всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятаймо старих, пам’ятаймо молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.