У листах вирізняється тематика, важлива для обох співрозмовників. Оскільки саме виховна ціль є головною в цьому спілкуванні, коло тем окреслює Учитель. Однією з таких тем є здоров’я – духовне і тілесне, – саме так, з акцентом на духовному як первинному чиннику формування гармонійної натури. «Якщо ти здоровий, я радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість – це здоров’я гармонійної душі. Душа, вражена будь-яким пороком, не може бути веселою,» – звертається Г. Сковорода у 18-у листі до юного Михайла
Добра людина – це людина, яка вміє співчувати, ставити себе на місце іншої людини, яка прийде на допомогу, коли її попросять. Вона також здатна на безкорисливі справи. У добрих людей добре серце. Вони співчувають тим, хто цього потребує, вміють поставити чиїсь інтереси вище на свої, коли того вимагає ситуація. Вона не лишає в біді своїх друзів, завжди допомагає рідним і близьким.
Не буди лихо- воно саме прийде!
Та <span> ой </span><span> як </span><span> крикнув </span> же <span> та </span><span> козак </span><span> Сірко </span>,<span> Та </span><span> ой </span> на своїх же, гей, козаченьків:«<span> Та </span> сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,<span> Та </span> збирайтеся до хана у гості!»<span> Та </span> туман поле покриває,Гей, <span> та </span><span> Сірко </span> з Січі виїжджає.Гей, <span> та </span> ми думали, <span> та </span> ми ж думали,Що то орли <span> та </span> із Січі вилітали,—Аж то військо <span> та </span> славне запорізьке<span> Та </span> на Кримський шлях з Січі виїжджало.<span> Та </span> ми ж думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,<span> Та </span> що сизий орел по степу літає,—Аж то <span> Сірко </span> на конику виїжджає.Гей, <span> та </span> ми ж думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,<span> Та </span> що над степом <span> та </span> сонечко сяє,—Аж то військо <span> та </span> славне запорізьке<span> Та </span> на вороних конях у степу виграває.<span> Та </span> ми думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,Що то місяць в степу, <span> ой </span>, зіходжає,—Аж то <span> козак </span><span> Сірко </span><span> та </span> козак же СіркоНа битому шляху та татар оступає.
<span>Одного весняного ранку на Тереблю прилетіли два розкішні птахи - білі лебеді. Вдень вони ховались від людей між вербовими кущами, а ввечері та зранку, коли на річці було спокійно і тихо, птахи обережно виходили, щоб поплавати. Їхня любов та піклування одне про одного нагадувало молоду пару закоханих людей, які ось-ось стануть на рушничок щастя.</span>
<span><span> </span>Лебідь був більшим за лебідку, на голові мав чорну пляму, що нагадувала корону, а лебідка, немов тендітна царівна, тулилась до свого принца, який її так віддано захищав. Навіть тоді, коли вітер колихав кущами верби, що гіллям звисали у воду, лебідь підпливав до неї та сильно шипів, розмахуючи велетенськими крилами. Немов хотів сказати: «Не підходь, бо зараз витягну гострого меча та порубаю…».</span>
<span><span> </span></span>
<span><span>
</span></span>