Вот тебе не стоит волноваться потому что можно его только описать аааа рисовать или что то ещё не надо
Составим такой диалог с пчелой:
- Привет, пчела!
- Привет, друг!
- Как твои дела?
- Да вот начался сезон сложного труда.
- Я знаю, что ты играешь важную роль в опылении цветущих растений. Это очень сложно?
- Да, это нелегко. Но я знаю, что мы являемся самой многочисленной группой опылителей в экосистемах. Мы должны работать.
- Спасибо тебя и твоим братьям за труд!
- Всегда пожалуйста! Я полетела!
- Пока!
- Бз-з-з-з...
Мальчик помог солдатам в бою, совершил настоящий подвиг. Он разведал, где находится вражеское орудие и помог танкистам его уничтожить.Мы знаем приблизительный возраст мальчика. Ему десять-двенадцать лет. Он часто возглавляет детские компании, он озорной и смышленый. Внешность мальчика не описывается. Мы видим только рубаху пузырем.Бой был трудный и жестокий, и помощь мальчика, возможно, спасла многие жизни.<span> После уничтожения пушки с расчетом командир пожимает руку мальчику, как товарищу и говорит «спасибо» !</span>Помощь мальчика оказалась очень важной. Танкист пожимает ему руку с уважением и благодарностью. Поэт рассказывает историю от лица бывалого танкиста, участника этого боя. Мы слышим живую речь, так как рассказчик употребляет слова разговорного стиля (нынче, спросонку, мальчонка, городишко, гвоздит, хлопец и др.). Танкист чувствует себя неблагодарным, потому что не знает имени того, кому, может быть, обязан своей жизнью и жизнью своих товарищей. Он забыл спросить имя мальчика, потому что не думал о славе, просто выполнял свой долг – защищал Родину. Он узнал бы этого мальчика среди тысячи лиц.<span> Стихотворение начинается и заканчивается одинаково</span><span>Такое построение подчеркивает трудность военного пути, еще не скорую, но обязательную победу.</span>
Василь Голобородько біографія скорочено Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат. У 1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967. Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів. Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з’явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР. Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. У 1968–1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі. 1988 — Голобородька прийняли до Спілки письменників України. 2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Проживав у Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем. Твори Василя Голобородька «Летюче віконце» (1970); «Зелен день» (1988); «Ікар на метелекових крилах» (1990); «Соловейків теремок» (1991); «Калина об Різдві» (1992); «Слова у вишиваних сорочках» (1999); «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002); «Посівальник» (2002); «Українські птахи в українському краєвиді» (2002); «Дохла кішка» (2004); «Летюче віконце» (Вибрані вірші) (2005); «Ми йдемо» (Вибрані вірші) (2006); «Віршів повна рукавичка» (2010); «Зозуля масло колотить» (2010); «Білі кімнатні рослини» (2013);