Во-первых разный сюжет
Сказки отличаются , например ,в сказке Спящий царевне мы знаем , что королевич и царевна не знакомы , а у Пушкина они жених и невеста .
Отличаются мотивы поцелуя царевны
Разное отношение к действиям злой колдуньи ( у Жуковского она хочет убить царевну из мести, а у Пушкина - из зависти).
<span>В Пушкине, Елисей повсюду ищет невесту, а у Жуковского царевич из любопытства приходит в о дворец</span>
Охотник ходит на охоту и заблудился. Он шел, шел и вдруг увидел на поле огонь. Охотник пошел к нему, но вдруг он услышал шум. Это бежали на него собаки. Охотник услышал приближающиеся голоса. Это были мальчики. Они остановили собак и спросили "Кто вы и откуда?". Охотник сказал, что охотился и заблудился. И тогда ребята провели его к огню. Охотник лег на землю и стал рассматривать каждого мальчика. Всего их было 5. Старшего звали Федя. Он выглядел на лет 14. Это был стройный мальчик, белокурыми волосами. У второго мальчика, Павлуши, волосы были всклоченные, черные, глаза серые, скулы широкие, лицо бледное, рябое, рот большой, но правильный, вся голова огромная, как говорится, с пивной котел, тело приземистое,неуклюжее. Третьего звали Илья. Лицо его довольно незначительно. Оно выражало какую-то тупую, болезненную заботливость. Четвертый Костя. Ему было лет 10. Возбуждал мое любопытство своим задумчивым и печальным взором. Всё лицо его было невелико, худо, в веснушках. Последнего Ваню, <span>я сперва было и не заметил: он лежал на земле, смирнехонько прикорнув под угловатую рогожу, и только изредка выставлял из-под нее свою русую кудрявую голову. Этому мальчику было всего лет семь. Автор претворился спящим и слушал разговоры мальчиков. Они говорили о домовом, о водяном, о русалках. Утром проснувшись, охотник пошел искать дорогу домой.</span>
<span>Он стоял подле письменного стола и, указывая на какие-то
конверты, бумаги и кучки денег, горячился и с жаром толковал
что-то приказчику Якову Михайлову, который, стоя на своем
обычном месте, между дверью и барометром, заложив руки за
спину, очень быстро и в разных направлениях шевелил пальцами.
Чем больше горячился папа, тем быстрее двигались пальцы, и
наоборот, когда папа замолкал, и пальцы останавливались; но
когда Яков сам начинал говорить, пальцы приходили в сильнейшее
беспокойство и отчаянно прыгали в разные стороны. По их
движениям, мне кажется, можно бы было угадывать тайные мысли
Якова; лицо же его всегда было спокойно - выражало сознание
своего достоинства и вместе с тем подвластности, то есть: я
прав, а впрочем, воля ваша!
Увидев нас, папа только сказал:
- Погодите, сейчас. </span>
«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»· «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»· «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»· «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»· «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»· «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»· «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».· «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»<span> Образ Тосі.</span>· «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»· «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».· «Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».· «Випусти... бо вони повмирають без води».· «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».· «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».· «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».· «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли допомогти. Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».· «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».<span>· «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»</span>