«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»· «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»· «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»· «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»· «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»· «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»· «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».· «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»<span> Образ Тосі.</span>· «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»· «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».· «Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».· «Випусти... бо вони повмирають без води».· «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».· «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».· «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».· «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли допомогти. Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».· «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».<span>· «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»</span>
На рисунке Н. Кузьмина левша изображен, скорее всего, в момент, когда он тоненьким молоточком забивает гвоздики в подковки на ноги блохи.
Художник обращает внимание на сосредоточенный, прищуренный взгляд мастера, большие ладони и торчащие в стороны «волосья». Главная мысль рисунка в том, чтобы передать способность русских мастеровых к такой тонкой работе, которую не берет даже самый сильный «мелкоскоп», а они могут выполнить, потому что у них «так глаз пристрелявши».
Предложим одному-двум ученикам рассказать об образе левши по цитатному плану, данному в учебнике (5-е задание, с. 293—294, ч. 1).
Лесков называет левшу мастером и пишет: «Собственное имя левши, подобно именам многих величайших гениев, навсегда утрачено для потомства». Автору удалось передать в этом образе наиболее характерные черты народного мастера-самородка. Это сосредоточенность на работе — такая, что мастера не отвлекаются даже на крики: «Горим!» Это спокойная уверенность в том, что главное в человеке не внешнее, а внутреннее, не одежда, а душа и умение: левша не конфузится перед государем, хотя вся одежда у него старая и разорвана. Он умеет делать такую тонкую работу, которую «никакой мелкоскоп взять не может».
У каждого человека своя точка зрения,которой он придерживается , так же причина разного мировозрения -воспитание. мы становимся такими лдьми ,которыми нас воспитывают родители,окружающими и мы сами. как пример можно привести притчу : <span>Сегодня на уроке социальных проблем наш профессор поднял черную книгу и сказал "эта книга красная". И мы все такие: "Нет". А он: "Да, красная". И мы опять: "Это не так". Он повернул книгу, а её задняя обложка была красной. И он сказал: "Не говорите кому-то, что он не прав, до того момента, пока не посмотрите на ситуацию с его точки зрения".</span>
История – это записи о том, что происходило в мире, в нашей стране или в нашем родном городе много лет назад. Даже то, что происходит с нами сейчас, когда-то станет историей и попадет в школьные учебники.Знать историю своего народа также важно, как и разбираться в том, что происходило во всем мире давным-давно. История учит нас положительным и отрицательным примерам.