Поганий - гірший, найгірший;
дорогий - дорожчий, найдорожчий;
високий - вищий, найвищий.
<span>1. Баштанник дід Салимон колись сказав, що, якби Фарадейовичу
«дать рублів сто на запчастини, він би сам збудував яку-небудь
міжпланетну станцію».
2. Він високий, худий, кощавий і весь якийсь аж світиться – волосся
світле, брови світлі, вії світлі, – не зрозумієш, чи то він такий блондин, чи
то сивий (років йому під сімдесят), а от очі голубі-голубі, аж сині.
3. Років п’ятдесят тому у громадянську він воював тут,
познайомився з бабою Оксаною (вона тоді молода була) і зачепився на
все життя.
4. Так ото ж вискочив я до схід сонця з хати – на хвилиночку в
бур'яни. Ще тільки сіріти почало. Сонний, як муха, вискочив. Процентів
на дев'яносто ще спав. Тільки одне око ледь розтулив, щоб не
перечепитися. Став у бур'янах і те одне око заплющив – сплю. І враз
чую голоси – за парканом у Книшів. Приглушені, змовницькі. Сон зразу –
як рукою...
5. Ви не були на нашому баштані? О-о! Тоді ви нічого не знаєте
Такого баштана нема ніде. Точно! Кінця-краю не видно. Од обрію до
обрію. І кавунів – тисячі, мільйони... І всі смугасті. Як тигри. Тисячі,
мільйони тигрів. Я живих бачив у цирку.</span>
Ст122-123
1)В
2)Б
3)А
4)В
5)Г
6)Б
7)В
8)А
ст 140
1)А
2)Г
3)В
4)В
5)Б
6)Б
7)А
8)Г
<span>Україна — благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні річки, зливаються з горизонтом золоті хлібні лани.</span><span>
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славна країна...</span>В Україні, славній своєю красою, народився Тарас Григорович Шевченко — великий український народний поет. У тяжких кріпацьких злиднях минало його дитинство. Але була в маленького Тараса мати з люблячим серцем, був батько з лагідними очима, дідусь з мудрими розповідями про героїчне минуле рідного краю:<span>Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло...Сам Бог витає над селом.</span>А потім не стало рідних. Хлоцець-сирота опинився в чужому холодному Петербурзі — не стало й Батьківщини . Спогади про рідний край, щира любов до нього, тута за Україною зустрічаються у віршах молодого поета.<span>Україно, Україно!Серце моє, ненько!Як згадаю твою долю,Заплаче серденько!</span>Опинившись у засланні, Шевченко линув думкою в рідні місця. Ходив берегом мертвого Аральського моря, а очі бачили розкішну природу України:<span>Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,Меж ярами над ставамиВерби зеленіють.</span>Як не вистачало Шевченкові, насильно відірваному від України, її зелених гаїв під блакитним небом, пахощів квітучих садів, співу соловейка під золотими зорями, величного спокою замріяних могил! З яким розпачем поет, закинутий злою долею в чужі казахські степи, промовляв: «0 доле моя! Моя країно! Коли і вирвусь з цієї пустині? »Після заслання Шевченкові не дозволили оселитися в Україні. І лише після смерті Тарас Григорович, для якого не було «на світі України», не було «другого Дніпра», назавжди повернувся на свою прекрасну омріяну Батьківщину.