Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
Если бы Маша не вышла замуж за Верейского,то могло произойти вот что;Они не забыли друг друга(Дубровский и Маша),вспоминали,но судьба всё не как их не могла соединить.Но в один прекрасный момент они встретились в зимнем саду,и после этого не когда не разлучались.Стоя под Яблоней,в зимней шубе они смотрели друг другу в глаза и Дубровский признавался в любви Маше,и говорил что не когда её не отпустит. Они поженились. Жили в богатом,купеческом особняке и воспитывали двоих детей,мальчика и девочку.
А.С. Пушкина очень интересовала роль случайности и предопределенности в жизни человека. Он верил в рок, знал, что существуют фатальные обстоятельства, которые неподвластны воле человека и его планам. Собственная жизнь не раз давала ему повод задуматься о том, от каких странных мелочей зависит судьба.
Многие произведения Пушкина полны раздумий о непостижимой игре, которую ведет с человеком Создатель.
В повести "Метель" автор выводит подчеркнуто обычных людей, не блещущих умом, талантом, силой духа, и показывает, как причудливо может сложиться жизнь, если вмешается необъяснимая и непредвиденная случайность.
Герои "Метели" — уездная мечтательная и сентиментальная барышня и бедный прапорщик, находящийся в отпуске. Они влюблены друг в друга, родители против, и вот Маша и Владимир, по классическим канонам жанра романа, решают бежать и тайно обвенчаться. Все спланировано и рассчитано, верные слуги готовы помочь, друзья жениха соглашаются стать свидетелями и даже "жизнь за него отдать", батюшка согласился венчать... И ничего не получилось! Вмешался случай, судьба рассудила по-своему. Поднялась метель, закружила в поле жениха, и он опоздал на "собственную свадьбу. И эта же метель привела к деревенской церкви проезжего офицера Бурмина, который и оказался под венцом с незнакомой барышней. Ему это казалось шуткой, проказой, и только потом он осознал, что шутить с судьбой опасно! Два незнакомых друг другу чело-река соединены узами брака, но не могут надеяться на Любовь и супружескую жизнь. Они не могут даже найти 1фуг друга.
Судьба вмешалась еще раз, дав возможность героям встретиться по-настоящему и полюбить друг друга. Это невероятный союз, который начался свадьбой, а продолжился через несколько лет знакомством, может быть счастливым, по мнению Пушкина. А метель — это символ судьбы, того непонятного, причудливого и своенравного игрока, который держит в руках карты нашей жизни.
Рассказ учит человека, что "не все золото, что блестит", Ведь профессор стал невидимым с мыслью, что он будет незаметен может делать что хочешь и что это будет прорыв в науке, но однако ведь еду и одежду невидимыми не сделаешь((( Так он и страдал и вскоре умер, его предали, забрали чертежи и так и не узнан был секрет невидимости!