Тройственный союз — военно-политический блок Германии, Австро-Венгрии и Италии, сложившийся в 1879—1882 годы, который положил начало разделу Европы на враждебные лагеря и сыграл важную роль в подготовке и развязывании Первой мировой войны (1914—1918 годы) .
<span>Главным организатором Тройственного союза являлась Германия, заключившая в 1879 году военный союз с Австро-Венгрией (см. : Австро-германский договор) . После этого, в 1882 году, к ним присоединилась Италия.</span>
<span>- активизация внешней политики и дипломатической деятельности российского государства;- интенсивное развитие внутренней и внешней торговли, связанное с дальнейшим осуществлением реформы "посадского строения", принятием "Уставной таможенной грамоты" (1653), "Новоторгового устава" (1667);- реформирование и совершенствование финансовой и налоговой систем;- переход от ремесленно-цехового производства к мануфактурному с использованием элементов наемного труда и простейших механизмов;- тенденция к абсолютизации верховной власти (ликвидация деятельности Земских соборов как сословно-представительных органов), включение в царский титул слова "самодержец";- оформление общегосударственного законодательства (Соборное Уложение 1649) с учетом европейских законодательств, в частности Литовского статута. Дальнейшее совершенствование свода законов, связанное с принятием "новоуказанных" статей (с 1649 по 1690 гг. быдо принято 1535 указов, дополняющих Уложение);- реорганизация и совершенствование вооруженных сил (создание полков мноземного строя, изменения в порядке комплектования полков, распределение полков по округам),- размежевание общества под влиянием западноевропейской культуры и церковной реформы Никона, появление национально-консервативного и западнического течений.</span>
В Древнем Риме возводили триумфальные арки или колонны со статуей полководца на вершине.
<span>Вперше про гунів повідомив видатний географ, астроном та математик Клавдій Птолемей, який жив і творив у середині II століття. У своїй «Географії», що базувалась на дослідженнях його попередників, він розташував хунів (Chuni) між роксоланами і бастарнами (останні мешкали в Карпатах).[2] Описуючи Північне Причорномор'я під назвою «Європейська Сарматія», Птолемей зокрема пише: «…між бастарнами і роксоланами живуть хуни». Бастарни тоді населяли Карпати, а на лівому березі Дніпра жило сарматське плем'я — роксолани. Гуни тоді займали південь Правобережної України. У переліку племен Європейської Сарматії Птолемей згадує ще одне окреме гунське плем'я — савари.[3].</span><span>Перша письмова згадка про гунів, датована 124-им роком, є у Діонісія Перієгета, який повідомив про прибуття гунського вождя Гуннора на західний берег Каспійського моря<span>[Джерело?]</span>. Докладні розвідки про європейських гунів, що дійшли до нашого часу, написали Амміан (кінець IV століття), Пріск (середина V століття) та Йордан (середина VI століття). Дещо можна віднайти у працях Прокопія (середина VI століття).</span><span>Візантійські автори наводили кілька варіантів походження гунів. Зокрема, Філосторгій, який народився приблизно 365 року, писав (книга IX,17): «Ці гуни — напевно, народ, який давні називали неврами». Євстафій, який жив у XII столітті писав, що «унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Інший пізньоримський історик Амміан Марцеліан, хоч і жив у ці часи (IV століття) про походження гунів нічого конкретного також не знає. Книга XXXI, 2: «Плем'я гунів, про яке мало відомо з давніх пам'яток, живе за Меотійським болотом (Азовське море) біля Льодовитого океану і є диким понад усяку міру».</span><span>Cекретар візантійського посольства 448-го року Пріск Панійський у «Візантійській історії», від якої дійшли невеликі уривки, що стосуються гунів. Пріск кілька тижнів був серед них, описав способи ведення війни, житло, харчування, зустріч князя, прийоми гостей, князівські бенкети (він разом із послом Максиміном двічі бенкетував із самим Атілою), торгові угоди, назвав зо два десятки імен князів та воєвод.</span><span>«Оскільки дружина у них складається з різних варварських народів, то і дружинники, окрім своєї варварської мови, переймають один від одного і гунську, і готську, й італійську мову. Італійську — від частого спілкування з Римом…»[4].</span><span>Центр кочової держави гунів деякий час розташовувався біля Дніпра. Так, Йордан згадував, що сини Аттіли повернулись до тих регіонів Скіфії, де протікали води Данапра — Дніпра. Своєю мовою гуни називали його — Вар[5]. Через 500 років Костянтин Багрянородний, пишучи про Північне Причорномор'я, подає одну з назв Дніпра — Варух.</span>