У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних позицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед народом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва. Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю. Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів». Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові.
У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору. Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу. Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.
«СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ» Цитатна характеристика Ігоря і Всеволода
Князь Ігор Святославич
Готовий віддати життя за свободу Батьківщини:
"Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую".
Благородний, хоробрий, не боїться смерті:
"Браття і дружино! Лучче ж убитим бути, аніж полоненим бути"
Не відділяє себе від своєї дружини:
"Хочу бо, — сказав [вiн], — списа переломити кiнець поля Половецького; з вами, русичi, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Дону!"
Князь Всеволод Святославич, брат Ігоря:
Хоробрий воїн
"Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр—туре Всеволоде!"
Любить свого брата:
"Один брат [у мене], один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі!"
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди.
До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.