Можно вот-так: прийня- ти, прий-няти
Родина дуже важлива у житті кожної людини. Це найближчі, найрідніші люди, яких ми дуже любимо, які дарять нам тепло та допомагають у складних ситуаціях. Це й рідна домівка, затишна та безпечна. Родина – це твій маленький світ, в якому все зрозуміле, дороге.
Родина – основа нашого суспільства. Колись наші батьки закохалися та вирішили одружитися. Потім у їхній родині з'явилися діти. А через кілька років ми самі станемо дорослими та захочемо створити свою сім’ю.
Справжня родина – це більше, ніж просто бути родичами. Це особливе ставлення одне до одного. Це любов, взаємоповага, допомога. Це коли кожна людина унікальна та незамінна, як і те, що вона привносить у сім’ю. Це бабусині казки та смачні піроги, це мамина турбота, батькова допомога. Родина – це коли навіть твоя домашня тваринка - її повноцінний член.
Нажаль, родини бувають різними, як і стосунки в них. Наприклад, хтось постійно свариться одне з одним, а трапляється, навіть можуть побитися. А інколи зовсім навпаки – всі в родині ніби зовсім байдужі одне до одного, не цікавляться ні справами, ні інтересами, ні проблемами, не знають, хто чим живе. Є багато анекдотів про це. Наприклад, про те, як батько забирає з дитсадку чужу дитину. Мені здається, в усіх таких історіях є доля сумної правди.
Кожен мріє про щасливу родину. Але це залежить від нас, від того, наскільки ми готові вкладати свої зусилля у неї. Бо це особисті стосунки між людьми різних поколінь, поглядів та переконань, які змушені постійно вирішувати побутові питання разом. Звичайно, бувають і конфлікти, і суперечки. Але я вважаю, найголовніше – це поважати одне одного. Головна помилка людей у родинних стосунках, на мій погляд, це те, що вони починають сприймати одне одного як належне. Вони перестають боятися образити, зробити боляче. От з чужими ми завжди ввічливі, а вдома можна нагримати на будь-кого, бо це ж твоє!
Рідні люди – це подарунок долі, який ми маємо цінувати. А родина – наш надійний притулок у великому, не завжди дружньому світі. І кожен з нас обов’язково має вносити свій вклад у щастя своєї родини.
Як і всі діти, відповіді на питання дорослих "Ким ти хочеш бути, коли виростеш?" я змінювала ледь не щодня: коли я була маленька, я хотіла бути і балериною, і акторкою, і лікарем. У молодших класах, мабуть, через дитячу прив*язаність до першої вчительки, мені теж хотілося вчити дітей. Але зараз, питанняя про майбутню професію більше не забавка, а серйозна проблема вибору. І мені здається, я знайшла гідну відповідь на це питання. У майбутньому я хочу стати психологом.
Мої батьки та друзі підтримують мене у цьому виборі. Часто я чую, що мої поради та підтримка допомогли комусь із близьких - і ви не уявляєте собі, як я радію почувши це!Це зовсім не прагнення самоствердитися: ті нехитрі поради, які я можу дати приятелямтепер,- запорука того, що колись я стану професіоналомі моя діяльність буде комусь потрібна. Аджу у будь-якій професії важлива не лише наполеглива праця, а й талант, покликання. Звісно, я покладаю надію на майбутнє навчання, але і зараз починаю читати доступні мені науково - популярні книгий намагаюсь привчити себе ставитись до проблем оточуючих із розумінням та співчуттям, зберігати чужі таємниці, тобто виховую у собі майбутню професійну етику.