Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком: <span> "Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!" Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав кий упав!" </span> <span>Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..." В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни. </span> <span>22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч. </span> <span>Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків". </span> Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.<span> </span>
Милосердя є найважливішим серед рис притаманних особистості, тому що воно визначає ставлення до людини всього суспільства. Саме тому, я вважаю, милосердним потрібно бути завжди, без залежності від обставин і подій. Милосерддя - це найкраща риса людини, яка допомагає протистояти щоденній напрузі життя. Маючи у собі ці дообрі пориви, людина швидко знайде собі друзів.Милосердність, завжди цінується і ніколи не залишиться байдужою. Милосердність, як та весна, пробуджує душу людину і сіє в ній квіти добра і любові. І та людина справді милосердна, що знаходить у собі сили, дарувати ці квіти іншим, безкорисно і з посмішкою. Милосердність - це те, що породжує гармонію у світі. Вона робить світ кращим! Милосердну людину завжди поважають і цінують, до неї теж проявляють те ставлення, з яким вона відноситься до інших. Милосердна людина ніколи не звжится на щось погане, тому що це може створити перешкоди на життєвому шляху інших. Тому, пам"ятайте, що милосердя - це моральне надбання, до якого люди прагнули з незапам"ятних часів і до наших днів. Потрібно використовувати цей скарб. Проявивши милосердя до інших, ти отримаєш його зворотньо в більшій міріⒶ!
Бути хазяiном своєїї долi - то велика праця. Iнодi обставини бувають такi, до здаеться - краще пiдкоритися, нiж чинити опiр. Коли всi навколо важають не так, як ти. В таку мить краще зупинитися, подумати. Iнодi про такi моменти кажуть, що потрiбно послухати свого серця. I йти своiм шляхом. Я - хазяїн своєїї долi, я йду своїм шляхом i в мене ще все попереду.