Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила. З усього цього стає зрозуміло, що функцію крил у людини відіграє душа. Душа людська, уяву людини і розум дійсно можуть допомогти людині відірватися від щоденних побутових питань життя, дозволити їй злетіти високо до небес і роздумувати над найцікавішими і піднесеними питаннями буття.
Звичайно, з твердженням Ліни Костенко про крила людини можна повністю погодитися. Прикладів цьому настільки багато, що перерахувати їх все просто не представляється можливим. Найкраще черпати такі приклади з літератури. Величезна кількість прикладів у літературі, опис людей, які перебували у найскладнішій ситуації, мали проблеми із звичайним забезпеченням своєї життєдіяльності, але все це не заважало людям замислюватися і займатися найбільш великими проблемами буття. Це лише підтверджує тезу про те, що людина – це така істота, яка завжди може мріяти і прагнути до чогось хорошого і світлого, незалежно від того, в яких умовах і обставинах вона знаходиться. Здавалося б, якщо людина живе в безпросвітній убогості, зобов’язана важко трудитися протягом днів і тижнів, щоб повноцінно прогодувати свою сім’ю, хіба вона може замислюватися про щось високе і духовне? Уявити це собі дуже складно, адже така людина повинна мати на умі лише свою боротьбу за виживання і не замислюватися ні про що високе. Але Ліна Костенко стверджує зворотне, і з нею можна повністю погодитися. Навіть у таких складних умовах людина не стає твариною, у неї залишається щось від Бога. На думку відомої української письменниці, в цьому піднесеному бажанні людині допомагають ті крила, які вона завжди має. Звичайно, ні про яких крилах, як у птаха, і мови бути не може. Людські крила – це уява людина і її високі людські якості, а саме чесність, правдивість, вірність, здатність до важкої праці, щедрість і, звичайно, високий творчий потенціал у обдарованих людей.
Після прочитання деяких творів Ліни Костенко стає очевидним, що людина дійсно має крила. Але вони не покриті пір’ям і не дозволяють людині злетіти, як птиці. Вони лише служать людським механізмом відриву від сірої реальності і піднесення до дивовижних висот своєї уяви і творчості. Крила є у кожної людини.
Сива жінка стояла посеред пишного розмаїття яблуневого саду. Здавалося, все навкруги було таким рідним і теплим , однак життя так і кипіло у затишному подвір`ї старої .Її темні очі дивилися кудись далеко, наче зазирали у самісіньку душу, сам погляд був лагідний, як шовк. Стиглі яблука осипали увесь сад, і тепер горщики , розвішані сушитися хазяйкою , прикрашали дерева. На самих гілках листя вже набувало брунастого( то есть коричневого цвета) кольору , отже закінчувалися вже палкі дні літа, поступаючись осені.
Усім відомо, що порядність — це одна із гарних рис людини. Добре, коли людина є порядною. Але, що це таке — порядна людина? Якою вона повинна бути? Чому одну людину ми називаємо порядною, а іншу — непорядною?
<span>Мені здається, що порядність не залежить від віку чи освіти людини. Порядним може бути і маленький хлопчик, і дорослий академік, і старий дідусь. </span>
<span>Порядна людина ніколи не зможе образити, відштовхнути, ударити іншу людину. Вона не залишить у біді, вона не допустить несправедливості. Порядну людину не треба кликати і просити допомогти, вона сама поспішить на допомогу. Порядна людина є сміливою. Така людина зможе висловити свою точку зору, якщо навіть вона не збігається із думкою оточуючих. Порядна людина вміє сказати негіднику і хаму правду в очі. І все це порядна людина зробить, не чекаючи винагороди, подяки, похвали. Просто така поведінка притаманна їй, і інакше себе поводити вона не може. </span>
Іва́н Карпе́нко-Ка́рий<span> (справжнє прізвище — </span>Тобілевич<span>; </span><span>17 (29) вересня 1845</span>, с. Арсенівка<span>, </span>Бобринецького повіту Херсонської губернії<span>, тепер </span>Новомиргородський район<span>, </span>Кіровоградська область<span> — </span>2 (15) вересня1907<span>, </span>Берлін<span>) — український </span>письменник<span>, </span>драматург<span>, </span>актор<span>, </span>ерудит<span>, </span>один з корифеїв<span> українського побутового театру. Брат </span>Миколи Садовського<span>, </span>Панаса Саксаганського<span> та </span>Марії Садовської-Барілотті<span>.</span>
<span>Клен спав цілу зиму. Крізь сон чув він шум хащі і тривожні крики чорного ворона.
Зимовий, холодний вітер тріпав його гілки та згинав їх.Але ось одного разу сонячним ранком Клен відчув, ніби до нього доторкнулася щось тепле і ласкаве.
Прокинувся Клен. А це прилетів теплий весняний Вітер.- Досить спати, - пошепки сказав весняний Вітер. - Прокидайся вже, весна наближається
- Та де ж вона, ця весна? - Запитав Клен.- Ластівки несуть її на крилах, - сказав теплий Вітер. - Я теж прилетів із далекого краю, від літнього теплого моря. Весна іде полями - зацвіте квітами, краса!</span><span>ластівки на своїх крилах несуть багатобарвні її вбрання.Ось про що повідав теплий весняний Вітер Клену. Клен зітхнув, розправив свої плечі, зазеленіли почки. Йде весна-красна!</span>