Ответ: Твір І. Франка "Захар Беркут" можна вважати історичною повістю тому що:
• У ньому забражені історичні події (монгольська навала);
• Наявні реальні персонажі з історії (бегадир Пета, Бурунда)
<span>Прізвище В. Сосюри з французької на українську переінакшив:
В. Козацький писар</span>
В історії України було чимало героїчних сторінок, але історія козацтва - найбільш славна. Вона тісно переплелася з історією українського народу. Починаючи з XIII століття Україна піддавалася угорському, литовському, польському і молдавському завоюванням. З кінця XV століття почалися набіги що затвердилися в Північному Причорномор'ї та в Криму татарських ханів, що супроводжувалися масовим полоном і викраденням українців в рабство. В XVI-XVII століттях в кровопролитній боротьбі за незалежність з іноземними завойовниками відбувалося об'єднання українського народу. Важливу роль в об'єднанні українців зіграло виникнення особливих військових формувань - козацтва (XV століття), який створив державу (XVI століття) зі своєрідним республіканським ладом - Запорізьку Січ, яке стало політичним оплотом українців. З одного боку, козаки були захисниками країни від зовнішньої агресії, від натиску степовиків, з іншого - ватажками народних повстань. З плином часу козаки перетворилися на серйозну військову силу що сприяла розвитку і зміцненню української державності. В даний час в Україні відбувається відродження козацького руху. Найстаршою громадською організацією України козацького руху є "Українське козацтво", яка була зареєстрована в березні 1992 року і до червня 1999 була єдиною козацькою організацією в державі. На сьогодні в Україні існують понад 25 козацьких громадських організацій, в тому числі 14 з міжнародним статусом. <span>Сьогодні козак - це не той, хто одягнув військову форму зі знаками козацького відмінності це, перш за все, воїн за духом, який має намір за покликом душі боротися за свободу своєї Батьківщини, підтримувати православ'я і у вільний від повсякденної праці час займатися вихованням підростаючого покоління українців, втягувати молодь у спорт, привчати до здорового способу життя, своїми вчинками підтверджувати, що прагнення до волі та незалежності і надалі буде неодмінною. Більшість козацьких організацій іме</span>
Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.<span>З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини».</span>
Смілива зозулька
Ведмежата
Під зеленим шатром лісу
Хто ж винен?
Хто це такий?
Осінь
Здрастуй, зимо!
І трапиться ж отаке.
Не забув
А він вже вдома
<span>Повінь</span>