Щоб бути більш патріотичною людиною пам"ятати про славних козаків що відвоювали нам Україну як частку певнї землі.
Образ Зоськи з роману Підмогильного "Місто"
На відміну від Надійки, яка для Степана Радченка уособлювала його минуле, його зв'язок з рідним селом, Зоська — це типова городянка. Зоська допомагає Степану утвердитися, адаптуватися у місті. Саме під час життя з нею Степан розвивався: почав багато читати, відвідувати виставки, музеї, театри, лекції, багато працював.
Вони познайомилися, коли Степан купував лотерейний квиток. Зоська приваблює Степана своєю неприступністю. Степан захоплюється Зоською, бо вона жвава, невгамовна та непередбачувана. Він залицяється до неї, дарує їй квіти, цукерки, водить до кіно й театру.
Степан робить її своєю коханкою, і Зоську цей статус пригнічує. Вона на межі зриву, бо Степан буває грубим з нею, а потім і зовсім рве з жінкою, фліртуючи на її очах з балериною Ритою - і це після того, як день тому пропонував Зосі одружитися. Жінка не витримує жорсткого розриву і наприкінці романа помирає.
У своєму творі «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» письменник І. Калинець розповідає про те, як завдяки багатій уяві школярки Ганнусі з’являється на світ дивовижний казковий хлопчик. Звичайний малюнок на трамвайному склі, намальований дівчинкою заради забави несподівано оживає і перетворюється у живу фігурку. Хлопчик-фігурка починає діяти самостійно, постійно втручається у життя своєї власниці, яка вдихнула у нього життя. Цей хлопчик з’явився на світ цілком задоволений собою, але весь час прагне довести свою необхідність, важливість і значущість. Ганнуся вирішує забрати хлопчика-фігурку додому, і він оселяється в альбомі для малювання. Хлопчик-фігурка досить освічений, він не тільки вміє розмовляти, а й пише та читає, добре знає історію та інші шкільні предмети. Понад усе він задоволений тим, що справді існує, що завдяки своєму існуванню може допомагати іншим творити добрі справи. Хлопчик-фігурка усіма силами допомагає однокласникам Ганнусі, то, як вони виконують домашні завдання, дуже дивують вчительку, але жоден із школярів не може зізнатися, що то не їх робота, бо хто ж повірить, що звичайний малюнок у альбомі може не тільки оживати, а ще й так гарно виконує за них завдання по різним предметам. Все ж таки діти зізнаються вчительці і розповідають їй про розумного мальованого хлопчика, та він і сам подає голос, підтверджуючи, що кожному школяреві він зможе написати неповторний життєпис, що «тільки істота, що задоволена собою, може це зробити». Автор додає до твору підзаголовок «трохи казка», бо Хлопчик-фігурка існує насправді, являючись символічним образом нашого натхнення і фантазії, а от пригоди, описані в трьох його життєписах, дійсно казкові. Таким чином письменник хотів довести, наскільки важливо не втрачати віру в те, що диво може відбуватися і в реальному житті, а крім того, як прекрасно, коли в кожної людини є власна фантазія, вміння мріяти і мислити. На цьому й закінчується казкове оповідання І. Калинця, а якщо б мені довелося написати четвертий, неіснуючий життєпис хлопчика-фігурки, то зробив би це приблизно так: <span>«Я, фігурка, яка перетворилася в хлопчика. Я народився у далекому-далекому сузір’ї на планети під чудовою назвою Фантазія. Наша планета надзвичайно чудова. Там є дивовижні голубі озера, ласкаве небо, яскраві пахучі квіти і незвичайні птахи. І коли я подовгу вдивлявся у небо, я бачив безліч інших планет, які притягували мене своєю загадковістю. Більш за все мою увагу привертала гарна голуба планета з дивною назвою Земля. Врешті решт я вирішив рушити в подорож, і першою планетою на своєму шляху я вибрав Землю. Я перетворився в фігурку, яку намалювала на трамвайному склі звичайна школярка. Оживши, я став допомагати найбільш старанним дітям, оселившись у альбомі дівчинки за ім’ям Ганнуся, яка мене і намалювала. Я побуду ще трохи на Землі, а потім вирушу до іншої планети, де, сподіваюся, буду не менш корисним, ніж людям. Але на все своє довге життя я запам’ятаю першу планету, на якій я побував у якості гостя, запам’ятаю доброзичливість, щирість і безпосередність тих, хто її населяє.</span>
Опис Захара Беркута: «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».