Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури.
2. Портрет і зовнішність героїні.
3. Риси характеру Соломії:
а) мужність і відвага;
б) вірність і самовідданість;
в) волелюбність і ненависть до гнобителів;
г) любов до життя;
д) здатність на самопожертву;
е) щирість і душевність;
є) оптимістичність та енергійність.
4. Трагічна доля героїні.
5. Значення образу української жінки.
2.2.2. Матеріал для характеристики образу героїні.
Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на
доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима,
що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся».
Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за
нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від
поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна,
вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі
злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує
його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить
його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на
проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів.
Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на
самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і
поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер
Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так
гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя…
Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в
Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща
людина не може знайти для себе щастя.
2.2.3. Цитатна характеристика.
- «Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік,
і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
- «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
- «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в
лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено…
адже він стільки пробіг…»»
- «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не
хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась,
щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому
загинути…»
- Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть
скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона
тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде
значити дорогу.
- «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він
тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль
стало молодого змарнованого життя…»
- «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна
буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю.
Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в
торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».
- «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць
тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди
зламають усі перешкоди».
- «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь,
прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого
пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам
оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось
нате…».
- «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість
брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то
вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».
- «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона
від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».
- «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це
станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в
ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».
- «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до
берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не
до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні
сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість…
Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось
берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє,
там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна
безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними
руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у
воду…»
Т. Г. Шевченко- унікальна людина, людина талант, він завжди хотів бути вівльную людиною, адже творити на волу краще ніж в неволі, чи не так? А творити для цієї людини це дуже важливо, він завжди повнісьтю віддавався у творчість, щоб це не було, хочь малювання, хочь процес написання віршів, всеодно він віддавався повністю і колу в нього була можливість робити це на волі, а не в рабстві, я гадаю що цого щастю тобі не було меж. Тому в висновок я хочу сказати що дл Тараса Шевченка воля це була найсладкіша насолода у його житті.
Я дотримуюся думки, що білою вороною будь-де бути нелегко. Але це не важкий хрест, який потрібно тягти за собою. Можна обернути свою білість, тобто оригінальність, на користь собі самому.
Біла ворона у певній групі – це людина, яка відрізняється від інших! А ця несхожість може проявлятися чим завгодно! Наприклад, всі в класі модно вдягнені, а одна дитина носить старий одяг. Вона є білою вороною, бо бідна. Так само хлопчик зі здібностями геніального художника буде виглядати білою вороною в класі, де більшість дітей здібна хіба що до малювання бубликів.
Чому ж нелегко бути білою вороною? Во-перше, не всі люди цікавляться незнайомими явищами. Іноді вони заздрять, а іноді просто не цікавляться. Хтось цікавиться, але йому складно зрозуміти товариша-білу ворону, бо раніше він нікого подібного не зустрічав. Школярі ж полюбляють подражнити тих, хто на них несхожий. Отже, люди по-різному ставляться до білих ворон.
По-друге, бути білою вороною – це в принципі випробування. Щоб мати власну думку, варто зібрати сили для того, щоб її захистити. Тобто, наприклад, дівчина фарбує волосся у червоний колір, вона має сміливість всім заявити про свої смаки. Навіть, якщо весь її клас вирішить, що червоне волосся – дурниця, ця дівчина має право фарбуватись як завгодно. А це ох як нелегко буває відстояти!
На мій погляд, людині, яку сприймають як білу ворону, буває важко досягти чогось звичайного для решти. Наприклад, людину в татуюваннях не візьмуть працювати до престижного офісу. Це смішно, насправді, бо можливо саме вона була б найкращим працівником. Але в сфері формального спілкування людей склалися певні вимоги та традиції, і якщо людина хоче знайти там своє місце, їй доведеться якось вписуватися.
Існує ще один тип людей, яких хтось назве білою вороною, та насправді це не так. Вони зі своєю так званою оригінальністю лізуть в очі іншим, навмисно провокують своєю невідповідною поведінкою та голосно кричать «Я особливий!». Такі люди нікому не подобаються насправді, бо просто шукають уваги решти, яку не можуть чи не хочуть добути іншим шляхом.
Біла ворона в українській літературі – це персонаж, який поводиться інакше, ніж прийнято у всіх. Таким був Чіпка у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Він відрізнявся від ровесників тим, що не мав батька. На жаль, він з часом відсторонився від моральних норм суспільства та пішов злочинним шляхом.
А от добрий приклад білої ворони – це творець, майстер Сивоок, що трудився над зведенням Софії Київської, персонаж роману Павла Загребельного «Диво». Його, звичайно, не назвеш класичною білою вороною. Але для натовпу людей, які не є митцями, він – дещо незрозуміла постать.
Отже, я вважаю, що справжні білі ворони – люди, які мають силу знайти своє місце в житті, завдяки та всупереч власній несхожості з іншими.
Лячно стало щось мені Ой та то ж теличка Сон мені приснився Коло мене стоїть бик Ой знову теличка Та й біжу я до річечки Ой і там теличка Нічого теличка то не бик