Софійка має дуже добре серце і завжди готова допомогти. Вона не розгубиться в будь-якій ситуації і знайде вихід. Дівчинка ніколи не кине в біді, навіть свого ворога, а за друзів стоїсть горою. Звісно, вона, як і всі підлітки, трохи капризна і наївна, але це минеться
Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.(Іван Огієнко)
Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.<span>(Олесь Гончар)</span>
<span><span>Щоб любити </span>–<span> треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.</span></span>(Василь Сухомлинський)
Бринить-співає наша мова,Чарує, тішить і п'янить.(Олександр Олесь)
Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.<span>(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)</span>
<span><span>Мова </span>–<span> це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.</span></span>(Іван Огієнко)
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.(Ліна Костенко)
Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.<span>(Олесь Гончар)</span>
… Поки живе мова – житиме й народ, яко національність ... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.(Іван Огієнко)
Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї.<span>(Олесь Гончар)</span>
<span>Українська мова – божиста, богодана, богообрана.</span><span>(Мойсей Фішбейн)</span>
Мов поганих не існує в світі,Є лише погані язики.<span>(А. Бортняк)</span>
Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного.(Віталій Радчук)
<span><span>Руйнування мови </span>–<span> основи національної культури </span>–<span> це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.</span></span><span>(А. Мокренко)</span>
У кожної людини є своя думка. Але буває таке , що погляди розбігаються. Не всім людям подобається коли хтось кращий за нього . Це називається заздрість. Та все одно треба вислуховувати свої партнерів , адже кожна ідея для колективу важлива . Вислухав інші , обміркуй їх та потім висунь свої пропозиції . Не треба вважати свою ідею ідеальною , можливо іншихі ідеї не погані . Тому чуй і будеш почутим .
Господар жадібний , скнара , вважає що гроші
понад усе на світі .
господиня пахучим милом вмивається як інші
вмиваються слізьми .
<u>Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука </u>
Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів.
Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
<span>Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику. </span>
<span>Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? </span>
<span>У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. </span>
<span>Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби. </span>