Пісня — душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома, яка не потребує доведення.Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чужого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. Душа — це менталітет, народна свідомість.Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пишаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого українського роду.Народна приказка говорить: «Казка — брехня, а пісня — правда». Сумніватися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послухаємо, про що розкажуть нам народні пісні.Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:Витоптала орда кіньмиМаленькії діти,Котрі молодії,У полон забрано.Як зайняли, то й погналиДо пана, до хана.Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати волелюбний народ так і не змогли:Ой, козак та до зброї,Бурлака до дрюка:Оце ж тобі, вражий турчин,З душею розлука!Як говорять: «Святе місце пустим не буває». Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. Начебто європейці — виховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову «чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася».Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:Гей, поїхав ХмельницькийК Золотому Броду, —Гей, не один лях лежитьГоловою в воду.А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Максима Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.Вся ти єси, Україно,Славою покрита,Тяжким горем, та сльозами,Та кров’ю полита!Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла соні. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залуналиПісні, славлячи своїх захисників:Отак Максим ЗалізнякІз панами бився,І за те він славиГарної зажився.А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші.Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домівкою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не посідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм.<span>Отож пісня — це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою історію, свою душу. А народ без душі — мертвий народ. А для того, щоб подарувати нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відображене в народних піснях.</span>
Одного разу високо в горах з скелі почало пробиватися джерельце, це був маленький Струмочок. Він потрохи збирав у собі водичку з джерельця. Невдовзі до нього підлетіла весняна пташка яка прилетіла з теплих країв і попросила :"чи можна в тебе струмочку попити води?" він згодився і та в подяку сказала:" дякую тобі за твою доброту, бажаю тобі стати великою річкою і мати витік прямо до океану!" Струмочок звісно поцікавився що таке океан, а та відповіла, що за десять днів і дев'ять ночей польоту у небі є океан, де безмежна кількість води і безкраї далечини і неймовірні глибини, до нього витікають всі річки. "А чому вони витікають до нього" поцікавився струмочок? " Всі річки рано чи пізно з гори стікають все нижче і нижче. Від її лиш залежить чи витече вона в океан і буде жити та живитися від нього, чи впреться в камінь і з часом всохне". З уважністю слухав струмочок пташку, подякував за науку і полетіла вона далі.
З часом струмочок набрав достатньо води, щоб потекти далі і відправився в подорож.Після довгих тижнів утворення свого нового шляху струмочок нарешті зустрів іншого струмочка більш гордого і лінивого , а згодом і ще одного, природолюбного. Вирішили вони текти разом і продовжували так не один тиждень. Згодом лінивий сказав:" Все, з мене досить, не хочу більш робити собі новий шлях" і залишився на місці а згодом всох. Потекли собі далі ті два струмочки. Текли-текли і зустріли прекрасний природний пейзаж і природолюбний струмочок вирішив залишитись на місці і став озером, що йому через деякий час ставало все самотніше. Потік струмочок сам. І через місяці труду він вийшов до океану і розширився і став великою річкою і утворював він і озера і ще більше річок від себе. Тож пізніш він зрозумів що нехай перший час віддати себе роботі і потім по справжньому насолодитись результатом, ніж покинути її на півшляху і втратити все.
Риси характеру Мирослави:
а) сердечність;
б) доброта;
в) скромність;
г) ніжність, вміння кохати
д) порядність;
е) вірність.
є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
Мирослава —
дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні втратила
матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до всякої
роботи.