Головний персонаж твору — Герасим Калитка — простий селянин, який тяжким трудом і визискуванням нажив досить великі гроші. Ще відчувається, що колись він мав добрі нахили: сам постійно працює, любить землю. Про це свідчать його слова: «Ох земелько, свята земелько — Божа ти донечко!» Але жадоба грошей, бажання ще більше розбагатіти перетворюють добрі риси Калитки на вади. Він не тільки працює сам, а й буквально замучує роботою родину і наймитів. Він сам про це говорить: «...Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає...» Синові Герасим не дає найменшого перепочинку і вирішує його долю згідно тільки зі своїми планами наживи. Хіба ж це нормально, коли людина спершу погоджується одружити сина з наймичкою, а потім вирішує посватати для нього дочку багатія, та ще й відверто заявляє: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу... Мені треба невістку з приданим, з грішми»? Виявляється, що посватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі». Взагалі у ставленні до наймитів Калитка проявляє себе як надзвичайно жорстока і скупа людина. Жадоба збагачення відбирає у нього всі людські почуття. Він не дає робітникам ні поспати, ні нормально поїсти, ні помолитися Богу, хоча молитва тоді була святою справою. Причому сам Калитка не вважає свою поведінку неправильною, а навпаки, пишається нею: «Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі». Дії Герасима стають дедалі безглуздішими і жорстокішими, свою скупість він не дає робітникові взяти з собою на працю шматок хліба: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Щоб не трудити в неділю коней, Калитка примушує дружину йти пішки три версти до церкви. Він не спить ночей через заздрощі до сусіда Жолудя, який, на думку Тераса, розбагатів нечесним шляхом. Зі свого кума Савки Калитка вимагає не лише відсотки з позичених грошей, а ще й запродаж на його воли. Та й сам Савка зізнається, що за гроші й душу чортові ладен продати. Саме через гроші Савка погоджується на фінансову махінацію і навіть погрожує Герасиму ножем. Через ці ж гроші немає спокою в його родині: «А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар!» Щоправда, Савка врешті зміг отямитись, і приклад Герасима ав йому доброю наукою: «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає». Для Калитки ж шансів на видужування немає. Гроші згубили його остаточно. Він не задумується над тим, що його махінації з фальшивими грішми — це злочин. Його не може зупинити навіть страх суду — настільки сильна в ньому жадоба грошей і прагнення помститися Пузиреві за зневагу. Усі мрії Герасима крутяться навколо одного й того ж: «...Всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!» Саме тому втрата грошей для Калитки стає катастрофою. Навіть після того, як його витягли з петлі, Герасим упевнений: «Краще смерть, ніж така потеря». Але якщо розібратися, то що він втратив? Не свою землю, не все майно, а «Смоквинову землю», яка йому не належала. От що з людиною зробили гроші! Та й на інших персонажах п'єси позначився їх згубний вплив. Наприклад, Роман уже йде шляхом батька і легко відмовляється від одруження з Мотрею. Він не має почуття власної гідності, тому спершу турбується, чи не обдурять їх з приданим, а потім, коли його не пустили і в хату до Пузиря, все ж залишається у нього на кухні купити свиней. Так само і Мотря: їй відмовили в одруженні, але вона все одно погоджується вийти за Романа. Отже, на прикладі багатьох персонажів І. Карпенко-Карий переконливо показав, як спотворюють людську душу гроші, якщо людина не вміє опиратися їх згубному впливові.
Яка історія появи цього гімну? Коли саме його виконують? Чи справді, коли він співається, всі мають стояти? Чи слова цього гімну редагувалися з часу його появи? Як часто і чому?
Нині мало хто вже знає, але своєю появою та славою ця молитва-гімн завдячує не лише авторам слів і музики. Напевне, якби не отець Богдар ( Богдан) Кирчів, український письменник, поет та громадський діяч, уродженець Сколівського району, що на Львівщині, про цю відому всім пісню давно б усі забули. Ще під час свого навчання в духовній семінарії у Львові, майбутній священик познайомився із Олександром Яковичем Кониським, відомим на той час педагогом, видавцем і літератором. 1884 року Кониський виступав перед семінаристами з лекцією, де вони вперше й зустрілися. А вже на початку наступного року, 26 січня 1885-го, Кирчів звертається до Олександра Кониського із проханням надіслати йому кілька своїх творів для публікації в збірці церковних пісень, яка незадовго буде друкуватися для вихованців семінарії.
У листі від 26 березня Кониський відповідає Богдану (ще тоді студенту-богослову, священиком він стане через рік – 1886-го), що написав “Молитву” українських дітей, а Микола Лисенко поставив її на ноти. Оскільки способів широко розповсюдити цей твій Олександр Якович не мав, то просив сприяти цьому та максимально поширювати його в селах і школах рідної Галичини.
Одночасно з цим, схожого листа Олександр Якович надсилає відомим композиторам того часу – Володимиру Шухевичу, Анатолю Вахнянину та кільком іншим. Цікаво, що ознайомившись із твором Шухевич незабаром зауважив, що: “ствір прекрасний, але для вивчення з дітьми не годиться”, оскільки надто складний для вивчення. Спроби розівчити його із дітьми були невдалими, тому переказував Лисенку, щоб той зробив простіший варіант музики. Але Микола Віталієвич на це прохання не зреагував, будучи переконаним, що ця “Молитва” написана спеціально на “неложнії уста” дітей.
У листі від 29 травня В.Шухевич повідомляє Кониського, що здав остаточний варіант “Молитви” до друку. Відтак, за одностайним свідченням істориків, “офіційний” час появиви гімну “Боже, Великий Єдиний…” слід вважати лютий-березень 1885 року. З того часу він набуває все більшої уваги серед народу.
Тугар Вовк хотів допомагати мнголам і служити Боярину . Але Бурунда не оцінив допомогу Тугара як слід , а навпаки назвав його подвійним зрадником ! Я вважаю що саме із-за цього , а також із-за любові до дочки Вовк на кінці повісті рятує Максима і "вбиває" Боярина .
Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури.Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень.
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Духовне багатство - найбільший скарб у житі Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми. Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині. Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще.
Всеволод был братом Игоря и сыном великого Святослава. Он, не думая ни секунды, откликнулся на призыв своего брата, Игоря, отправиться на защиту земель русских. Он отправился на войну вместе с братом, чтобы не только защитить свои земли и людей, но и добыть себе воинской славы. Это говорит о его честности и храбрости, о его большой отваге и любви к брату. Он говорит, что они с Игорем оба дети Святослава и должны помогать друг другу, быть для друг друга оплотом в таком тяжком деле, как война. Он собрал свою дружину, потому что считал себя защитником земли русской и понимал, что кроме них никто не станет защищать их земли.
Всеволод не только был смелым и верным братом и другом, он был хорошим военачальником, так как помог брату победить в первой битве. Его дружина его уважала и слушалась, потому что он первый шел в бой и старался показать пример того, как воюют настоящие мужчины. Автор показывает Всеволода не только как человека бесстрашного, но, даже, как отчаянного. Он показывает сцену, где Всеволод бьется с врагами, забыв обо всем на свете, забыв о своей жене, забыв даже о своей жизни. И именно эта его черта помогает продержаться достаточно долго, потому что его боятся половцы и нападают только большой толпой. Всеволод был очень привязан к брату и считал своим долгом помогать ему в походе, поддерживать его в трудной битве, поэтому, когда Всеволод погибает, Игорю приходится очень туго. Помощь Всеволода и его храброй дружины поддерживала дух не только всей армии, но и самого Игоря, который глубоко уважал и полагался на брата.
Автор превозносит таланты и качества Всеволода, называет его смелым и храбрым, это естественно, потому что на войну могут пойти и побеждать только храбрые люди, такие как Всеволод. Он не жалел своей жизни и жизни своих людей для того, чтобы оградить свои земли от набегов, завоевать богатство и обеспечить безопасность родных земель.