Приєднуюсь до вищесказаного.
У неділю алеями парку прогулюються відпочиваючі.
Яблуні посхиляли гілля до землі, рясно вкрите запашними плодами.
буду писати про вулицю мого дитинства від себе.
Як втону в згадках про дитинство. Пам'ятаю друзів, веселі моменти, місця, вулиці... Найрідніші вулички, повністтю засаджані деревами й квітами. Йдеш а тобі з лівої сторони тюльпани, з правої гвоздики, іриски(півники). А які смачні сусідські абрикоси і вишні. Такі соковиті, налиті... Взимку, коли все вкриває біла ковдра, не менш гарно. Ти йдеш немов у зимовій казці. Усі дерева білі, вкриті снігом, а тому що їх багато і високі то складається враження немов під кришталевою чарівною аркою проходиш.
Це такі незабутні емоції...
<span>Навколо мене багато добрих, приємних людей. Але мені хочеться, щоб увесь світ дізнався про мою бабусю.
Вона ще дуже молода, особливо молоді її очі. Ніхто так не вміє голубити, пригортати мене до себе, як вона.
Коли я хворію, бабця і пожаліє, і розрадить, і підтримає. Як я люблю слухати, коли вона каже, що я - її найкраще онучатко. Вона часто повторює: "Недарма в народі кажуть, що справжні діти - це онуки!"
А які моя бабусенька казочки знає! В жодній книжці таких не знайдеш!..
У неї добрі ласкаві очі. Я люблю, коли вона примружує їх та загадково посміхається. Це означає, що вона готує мені якийсь сюрприз.
Щодня я молю Бога, аби моя бабуся жила вічно. Доки живуть наші бабусеньки, доти ми - їх онучата...
</span>
Одного разу вовк пішов погуляти в ліс. І раптом палиця впала йому на голову. Він цього злякався. Дивиться він з переляком в небо і бачить летить ще одна палиця ... Думає: "Чому-ж це палки падають з неба?" Заліз він на дерево бачить: ВЕДМІДЬ СИДИТЬ І каркає. Каркнув він ще раз. Вовк звалився з гілки з переляку. Потім він отямився, і подумав: хіба ведмідь може Каракай ...? І згадав він що каркає тільки ворона ... От і мораль цієї байки така: "<span>Когда страшиш, сам не бойся". ХР</span>