Всякий свого щастя коваль
Не родися красна, а родися щасна.
Не родись багатий, а родись щасливий.
Дожидай долі, то не матимеш і льолі.
Щастя без розуму — торбина дірява.
Не родись багатий та вродливий, а родись при долі і щасливий.
Щастя біжить, а нещастя летить.
Щастя з нещастям на одних санях їздять.
Кому щастя, той на киї випливе.
Щастя має ноги, а біда — роги.
Що написано на роду, того не об'їдеш і на льоду.
Моє щастя таке, як тої курки, що качата водить.
Як не було талану, не буде й долі.
При нещасті і розумний подурнішає.
Із щастя та горя скувалася доля.
Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.
Без лиха не бува добра.
Вдар лихом об землю.
Що буде, то буде, а більш копи лиха не буде.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Перемелеться лихо — добро буде.
Що буває, те й минає.
Хто горя не бачив, той і щастя не знає.
Справжнє щастя завжди попереду.
<span>Щастя знає, кого шукає.</span>
<span>Щастя побажаємо!
Зачекай!
</span><span>Я не хочу з тобою розмовляти!
Вітаю вас!
</span><span>Вставай, час до школи!
</span><span>Сонце, знову щедро світи!</span>
У мене є велика лінійка.
У мене є помічник олівець.
Я маю гарний,кольоровий папір.
─ Як на мене, навчити волонтерству неможливо. Але можна прищепити та розвинути смак до волонтерства, відчути й оцінити суспільну користь, яку приносить робота на добровільних засадах.До того ж, волонтерство – це не просто прояв доброї волі, а й велика відповідальність. І цю відповідальність, з одного боку, розділяють організації, що залучають волонтерську працю, а з іншого – активні, небайдужі люди, волонтери. Людина, яка хоче волонтерити, має це робити свідомо та відповідально. Для волонтера не достатньо бути просто добрим, потрібно бачити кінцеву мету своєї роботи, розуміти, яку суспільну користь вона приносить, усвідомлювати, що особисто йому дає волонтерство, які розвиває риси характеру, професійні навички тощо. До того ж, волонтер має знати свої права й обов’язки. Організація, яка залучає волонтерів, також має бути свідомою і відповідальною у роботі з добровольцями, створювати всі необхідні для них умови, поважати їхні права та людську гідність.
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім — директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.