Для своей картины С. Васильковский выбрал наиболее типичный для Украины вид. Бескрайние просторы полей, луга, покрытые густой травой, леса и перелески, насыщенные яркими красками. В центре картины – волы, пасущиеся на зеленом лугу возле озера. Справа – высокое обширное дерево, под которым покоятся люди. Для них вол – показатель достатка семьи, своеобразный символ земледелия. Человек на картине отошел на второй план, выдвинув на первый план своих верных помощников. Ведь это ласковое, красивое и сильное животное сопровождало крестьянина от колыбели до могилы.
Пейзаж «Казачья левада» – это чистосердечное признание художника своей родине в сыновней любви.
<span>Так же как слово, к которому оно относится. Два дерева стояли... -одна линия.</span>
Стилістично забарвлена - співвідноситься з одним або кількома функціональними стилямиНаприклад: розуміти (нейтральне), усвідомлювати (книжне), кумекати (розмовне). Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків. Наприклад: голуб воркує (нейтральне) - дівчина воркує (розмовне).Група слів з переносним значенням використовується для оцінної характеристики людей у розмовному та художньому стилях. Оцінка може бути як позитивна (дівчина-бджілка, ластівочка; хлопець-сокіл, голуб), так і негативна (коза, корова, свиня; баран, собака). Наприклад: 1. "Ненечко, ластівочко! Я ж у вас люба дитина" (М. Кропивницький). 2. "Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти!" (С. Васильченко).<span>
</span>
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає переді мною осінній ліс.Ми з подругами прогулюсмося ідучи зі школи.
У лісі чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як чудово коли ти бачиш таку красу.
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!