Яке це щастя, коли всі навкруги живі та здорові!
Це справжня радість, яку не можна зрівняти ні з чим!
Моя мама дуже любить квіти але захоплюється вона трояндами.Навесні вона завжди купує нову квітку і саджає її біля нашого будинку у садку.
Ось і вчора вона купила кущ троянд.Продавець сказав що вони будуть жовтого кольору.
Сьогодні мама саджає нову троянду.Від радості сіяє як та квітка.
Не можу дочекатися коли вона розквітне.Будемо сіяти утрьох.Я мама і троянда.
Пропозиція допомоги людини....
-Привіт, друже!
-Привіт, щось сталося?
-Так. Допоможи мені будь ласка! До мене у двері стучить незнайомець, і каже, що це друг моєї мами. Що мені робити? Відкрити?
-Ні! Не в якому разі! Дзвони в міліцію!
-Добре, зараз подзвоню. Але що їм сказати? Що до мене стучить друг мами?? Вони не приїдуть.
-Скажи, що до тебе стучить незнайомець!
-Ні, я краще не буду...
-Тоді я не знаю, що робити... В мене немає варіантів
-Слухай, може погукати когось з вікна? І вони допоможуть?
-Вони тобі не допоможуть, бо вони не знають тебе і твою родину. Давай краще я приїду до тебе?
-Ні, не треба! Бо він тебе помітить....
-Тоді що робити?
-Я не знаю.... Я буду сидіти тихо, ніби немає нікого вдома...
-Хороша ідея!
-Так.... Ну добре, бувай! Буду чекати маму.
-Бувай.
На наступний день
-Привіт, ну що, мама прийшла???
-Той незнайомець і була мама! Вона пожартувала наді мною... Вчора було 1 квітня... Як вона мене налякала!!!
-Так, я теж злякався.
-Ну добре, дякую за допомогу, бувай!!!
-Бувай!!!
Я,допомагаю мамі у справах. Мию посуд, витираю пилюку , доглядаю за домашнім олюблинцем (або за братиком чи сестрою) . Я на канікулах їжджу до бабусі і там я теж їй допомагаю. Хожу з татом на роботу. Деколи мені кажуть що у мене золоті руки.
Ці дуби, що небо підпирають, певне, ще Батия пам*ятають.
Надворі було так тихо, що навіть шелест листя здавався великим шумом.
Хоч земля вся укрита снігами,моє серце в цвіту.
Досить складно людині, коли вона не має ніякої точки опори.
Залишалася одна особа, яка не припиняла мене підтримувати.
Варто пам*ятати, що традиції прикрашають життя.
Хоч як мене не просіть, я не можу писати вірші.
Так вийшло, бо створене власними руками дороге.
Мабуть, почну писати, як велить чисте сумління.