Своєрідне сприйняття понять і взаємин ідей культури в контексті просвітницьких підходів явив Г.С. Сковорода. Його творчість фактично починала часи Просвітництва в українській культурі. У цілому ідеї Г.С. Сковороди, що ввібрали в себе широкий спектр античних (Платон, Арістотель, стоїки, Плотін), середньовічних (отці церкви), новоєвропейських (Спіноза, Вольф, Декарт, німецькі містики та ін.), розвинулися в контексті ідей західноєвропейського Просвітництва. З іншого боку, специфіка православної культурно-історичної традиції, у межах якої проходили життя й творчість Г.С. Сковороди, зумовлювала оригінальність філософсько-культурологічних ідей "українського Сократа".З-поміж широкого спектра філософських ідей Сковорода зупинився на етико-гуманістичній проблематиці. Він звеличував істинно людське, духовне начало особистості. Усе життя мислителя - це пошук шляхів досягнення істинного людського щастя. Особливостями художньої й філософської творчості Г.С. Сковороди є діалогізм і образно-символічний стиль мислення, співзвучний його епосі.<span>У контексті традицій Київської Русі філософствування для Сковороди - це любов до мудрості. А справжня мудрість - це спосіб життя, який базується на пошуці істини й на існуванні згідно з цією істиною.</span>
я живу в гарному та мальовнимчому мисти.я милуюся його краевидами .коли я йду гуляти сонце виблискуе мерехтливими зайчиками и я розумию це моя маленька батькивщина
На підприємстві створено спеціальну службу, яка контролює роботу персоналу.
<span>Нагадуємо Вам про те, що повернення боргу нашій фірмі є необхідністю.
</span>Необхідність реконструкції заводу підтверджують<span> факти, які наведені вище.</span>
Ти б краще матері допоміг, а ніж байдики бити
Микола не любив математику. "Знов завдання не зробив, горе моє?" - дорікала йому мама. "Навіщо мені ця математика?" - засопів Миколка. "Я актором хочу стати, так що потрібна мені ця математика, як п'яте колесо до воза
<span>А мій уже давно там (на війні),— сказав Духнович, батько якого був військовий лікар. — Певне, тепер і матір закличуть, вона буде потрібна. Один оце я тільки — ні в тин ні в ворота</span>
Відомо, що яскравою, помітною і доволі вагомою є зовнішня велич людини<span> — становище її в природі та в суспільстві. Проте зовнішня велич нічого не варта, якщо не спирається на внутрішні якості людини, які являють цінність самі собою, незалежно від зовнішнього становища. У чому ж полягає внутрішня велич людини? Звісно, насамперед у розумі людини. Проте, на мою думку, не тільки в ньому велич. Величною є й</span>душа людини<span>. Ця велич не така яскрава і помітна здалеку. Проте з любов’ю ми згадуємо тих, хто щиро вірив і вірно кохав, хто відзначався вірністю своєму обов’язку, ніжністю і любов’ю, лагідністю і великодушністю, безкорисливістю і самовідданістю. Як свідчення цього згадаймо роман О. Гончара «Собор», у якому письменник закликає «берегти собори душ своїх», чимало уваги приділяє зображенню духовної краси, величі людини і викриває негативні її прояви. Духовно багатими і чистими, величними постають перед нами Єлька і Микола, Вірунька й Іван, Ізот Лобода і Ягор Катратий. Розвинувши розумові здібності, але занедбавши моральність, людина стає черствою, жорстокою та егоїстичною, про що свідчить у романі таке уособлення непорядності, як Володька Лобода. У сутичці з тими, «…що без соборів у душі», Микола Баглай постає перед читачем «як той біблейський юнак, що вигнав осквернителів з храму». Отже, </span>велич людини<span> полягає не в розкоші, не в славі, не в кар’єрі, а в щедрості, досконалості її душі. Тож для моральної величі людини, як і для розумової, — безмежне поле діяльності й постійного розвитку. Але моральна велич ширша, бо вона доступна кожному, тоді як вершини розумового розвитку є долею талановитих.</span>