Кентавр "Хирон" был учителем Геракла)
У землянці зібралося приблизно 30 чоловіків, Іван Дробот, питає капітана Колодуба про його " внутрішній секрет". Той відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами-рибалками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савка і Платон. обговорювали обговорювали які вони погані солдати хоча мають нову форму, що справжній солдатів не повинні тікати вони мають захищати людина свою батьківщину. На всі заперечення Троянди Платон сказав що його душа замала якщ страх більше ніж ненависті до ворога. Також сказав що їхні серця переповнені жалем та скорботою, а повинні бути переповнені ненависті до ворога "адже перемагають горді а не жалісливі".Саме ці слова зробили із Колодуба тим які він зараз являється.
Ну ты и грамотей надо писать так:
<span>То свет, то тень...
Наум Коржавин
То свет, то тень,
То ночь в моем окне.
Я каждый день
Встаю в чужой стране.
В чужую близь,
В чужую даль гляжу,
В чужую жизнь
По лестнице схожу.
Как светлый лик,
Влекут в свои врата
Чужой язык,
Чужая доброта.
Я к ним спешу.
Но, полон прошлым всем,
Не дохожу
И остаюсь ни с чем...
Но нет во мне
Тоски,— наследья книг,—
По той стране,
Где я вставать привык.
Где слит был я
Со всем, где всё — нельзя.
Где жизнь моя —
Была да вышла вся.
Она свое
Твердит мне, лезет в сны.
Но нет ее,
Как нет и той страны.
Их нет — давно.
Они, как сон души,
Ушли на дно,
Накрылись морем лжи.
И с тех широт
Сюда,— смердя, клубясь,
Водоворот
Несет все ту же грязь.
Я знаю сам:
Здесь тоже небо есть.
Но умер там
И не воскресну здесь.
Зовет труба:
Здесь воля всем к лицу.
Но там судьба
Моя —
пришла к концу.
Легла в подзол.
Вокруг — одни гробы.
...И я ушел.
На волю — от судьбы.
То свет, то тень.
Я не гнию на дне.
Я каждый день
Встаю в чужой стране.
</span>